Міграція сім'ї
Сім'я Айзенхауерів (з німецької «залізоруб/шахтар») мігрувала з Карлсбрунна в Нассау-Саарбрюккені до Америки, вперше оселившись у Йорку, штат Пенсільванія, у 1741 році.
null
Історія Дуайт Д. Ейзенхауер
вівторок жов д, й до пʼятниця бер д, й
U.S.
Дуайт Девід Ейзенхауер (14 жовтня 1890 – 28 березня 1969) був американським політиком і військовим, який обіймав посаду 34-го президента Сполучених Штатів з 1953 по 1961 рік. Під час Другої світової війни він став п'ятизірковим генералом армії та служив Верховним головнокомандувачем експедиційних сил союзників у Європі. Він відповідав за планування та керівництво вторгненням у Північну Африку під час операції «Смолоскип» у 1942–1943 роках та успішним вторгненням у Нормандію у 1944–1945 роках із Західного фронту.
Сім'я переїхала до Канзасу
Сім'я переїхала до Канзасу.
Девід і Айда одружилися
Правнук Ганса, Девід Джейкоб Ейзенхауер (1863–1942), був батьком Ейзенхауера і був інженером з вищою освітою, попри наполягання власного батька Джейкоба залишитися на сімейній фермі. Мати Ейзенхауера, Айда Елізабет (Стовер) Ейзенхауер, народжена у Вірджинії, переважно німецького протестантського походження, переїхала до Канзасу з Вірджинії. Вона вийшла заміж за Девіда 23 вересня 1885 року в Лекомптоні, штат Канзас, у кампусі їхньої альма-матер, Університету Лейн. Родовід Дуайта Девіда Ейзенхауера також включав англійських предків (з обох сторін) і шотландських предків (по материнській лінії).
Народження
Дуайт Девід Ейзенхауер народився 14 жовтня 1890 року в Денісоні, штат Техас, і був третім із семи синів Девіда Дж. Ейзенхауера та Айди Стовер.
Сім'я переїхала до Абіліна
У 1892 році сім'я переїхала до Абіліна, штат Канзас, який Ейзенхауер вважав своїм рідним містом.
Ейзенхауер закінчив середню школу Абіліна
Ейзенхауер відвідував середню школу Абіліна і закінчив її у 1909 році. Будучи першокурсником, він пошкодив коліно, що призвело до інфекції ноги, яка поширилася на пах, і лікар діагностував її як небезпечну для життя. Лікар наполягав на ампутації ноги, але Дуайт відмовився, і, на подив усіх, одужав, хоча йому довелося повторити перший курс. Він і його брат Едгар обидва хотіли вступити до коледжу, хоча їм бракувало коштів. Вони уклали угоду: по черзі навчатися в коледжі, поки інший працює, щоб заробити на навчання.
Ейзенхауер прийняв призначення до Вест-Пойнта
Едгар першим пішов навчатися, а Дуайт працював нічним наглядачем на маслозаводі Belle Springs Creamery. Коли Едгар попросив про другий рік, Дуайт погодився і працював ще рік. У той час його друг «Швед» Хазлетт подавав документи до Військово-морської академії і переконав Дуайта подати заяву до школи, оскільки плата за навчання не вимагалася. Ейзенхауер звернувся до свого сенатора США Джозефа Л. Брістоу з проханням розглянути його кандидатуру або до Аннаполіса, або до Вест-Пойнта. Хоча Ейзенхауер був серед переможців конкурсу вступних іспитів, він перевищив віковий ліміт для Військово-морської академії. Тоді він прийняв призначення до Вест-Пойнта у 1911 році.
Ейзенхауер закінчив навчання в середині списку свого випуску
Пізніше Ейзенхауер працював тренером юніорської футбольної команди та вболівальником. Він закінчив навчання в середині списку випуску 1915 року, який став відомим як «випуск, на який впали зірки», оскільки 59 його членів згодом стали генералами.
Ейзенхауер спочатку служив у логістиці, а потім у піхоті в різних таборах
Після закінчення навчання у 1915 році молодший лейтенант Ейзенхауер попросив про призначення на Філіппіни, у чому йому було відмовлено. До 1918 року він спочатку служив у логістиці, а потім у піхоті в різних таборах у Техасі та Джорджії.
Ейзенхауер був футбольним тренером у коледжі Сент-Луїса
У 1916 році, перебуваючи на базі Форт-Сем-Г'юстон, Ейзенхауер був футбольним тренером у коледжі Сент-Луїса, нині Університет Сент-Мері.
Ейзенхауер освідчився Меймі Дауд
Коли Ейзенхауер був розквартирований у Техасі, він зустрів Меймі Дауд із Буна, штат Айова. Вони одразу сподобалися одне одному. Він освідчився їй у День святого Валентина у 1916 році.
Весілля
Листопадову дату весілля в Денвері було перенесено на 1 липня через очікуваний вступ США у Першу світову війну. За перші 35 років шлюбу вони багато разів переїжджали.
Ейзенхауер відповідав за підготовку у Форт-Оглторпі
Наприкінці 1917 року Ейзенхауер відповідав за підготовку у Форт-Оглторпі в Джорджії.
Ейзенхауера перевели до табору Мід
У лютому 1918 року його перевели до табору Мід у Меріленді до 65-го інженерного полку. Пізніше його підрозділ отримав наказ вирушити до Франції, але, на його розчарування, він отримав наказ до нового танкового корпусу, де був підвищений до тимчасового підполковника Національної армії.
Майор був призначений у 1919 році до трансконтинентального армійського конвою для випробування транспортних засобів і привернення уваги до потреби в покращенні доріг у країні
Після війни Ейзенхауер повернувся до свого звичайного звання капітана, а через кілька днів був підвищений до майора — звання, яке він утримував протягом 16 років. У 1919 році майора призначили до трансконтинентального армійського конвою для випробування транспортних засобів і привернення уваги до потреби в покращенні доріг у країні. Справді, конвой рухався зі середньою швидкістю лише 5 миль на годину (8,0 км/год) від Вашингтона, округ Колумбія, до Сан-Франциско; пізніше покращення автомагістралей стало одним із головних питань для Ейзенхауера як президента.
Ейзенхауер став виконавчим офіцером генерала Коннера в зоні Панамського каналу
З 1920 року Ейзенхауер служив під керівництвом низки талановитих генералів — Фокса Коннера, Джона Дж. Першинга, Дугласа Макартура та Джорджа Маршалла. Спочатку він став виконавчим офіцером генерала Коннера в зоні Панамського каналу, де, до нього приєдналася Меймі, і він прослужив там до 1924 року.
Другий син
Їхній другий син, Джон Ейзенхауер (1922–2013), народився в Денвері, штат Колорадо.
Ейзенхауер відвідував Командно-штабний коледж
За рекомендацією Коннера, у 1925–1926 роках він відвідував Командно-штабний коледж у Форт-Левенворті, штат Канзас, який закінчив першим у класі з 245 офіцерів.
Ейзенхауер служив командиром батальйону у Форт-Беннінгу
Потім Ейзенхауер служив командиром батальйону у Форт-Беннінгу, штат Джорджія, до 1927 року.
Ейзенхауер закінчив Військовий коледж армії
Потім Ейзенхауера призначили до Військового коледжу армії, який він закінчив у 1928 році.
Ейзенхауер служив виконавчим офіцером у генерала Джорджа В. Мослі
Після річного призначення у Франції Ейзенхауер служив виконавчим офіцером у генерала Джорджа В. Мослі, помічника військового міністра, з 1929 року по лютий 1933 року.
Ейзенхауер брав участь у розгоні табору «Бонусного маршу» у Вашингтоні, округ Колумбія
У 1932 році Ейзенхауер брав участь у розгоні табору «Бонусного маршу» у Вашингтоні, округ Колумбія. Хоча він був проти дій, вжитих щодо ветеранів, і наполегливо радив Макартуру не брати в цьому публічної участі, пізніше він написав офіційний звіт армії про інцидент, схваливши дії Макартура.
Ейзенхауер закінчив Промисловий коледж армії
Майор Дуайт Д. Ейзенхауер закінчив Промисловий коледж армії (Вашингтон, округ Колумбія) у 1933 році, а пізніше викладав там (згодом коледж було розширено до Промислового коледжу збройних сил, і зараз він відомий як Школа національної безпеки та стратегії ресурсів імені Дуайта Д. Ейзенхауера).
Ейзенхауер супроводжував Макартура на Філіппіни
У 1935 році Ейзенхауер супроводжував Макартура на Філіппіни, де він служив помічником військового радника філіппінського уряду з питань розвитку їхньої армії. Ейзенхауер мав серйозні філософські розбіжності з Макартуром щодо ролі філіппінської армії та лідерських якостей, які американський армійський офіцер повинен демонструвати та розвивати у своїх підлеглих. Антипатія, що виникла між Ейзенхауером і Макартуром, тривала до кінця їхнього життя.
Ейзенхауера підвищили до звання постійного підполковника
Пізніше Ейзенхауер наголошував, що розбіжностям з Макартуром надавали занадто великого значення і що позитивні стосунки збереглися. Під час перебування в Манілі Меймі перенесла небезпечне для життя захворювання шлунка, але повністю одужала. У 1936 році Ейзенхауера підвищили до звання постійного підполковника. Він також навчився літати, здійснивши самостійний політ над Філіппінами в 1937 році, і отримав ліцензію приватного пілота в 1939 році у Форт-Льюїсі. Також приблизно в цей час уряд Філіппінської Співдружності, а саме тодішній президент Філіппін Мануель Л. Кесон за рекомендацією Макартура, запропонував йому посаду начальника поліції нової столиці, що планувалася (зараз відома як Кесон-Сіті), але він відхилив цю пропозицію.
Ейзенхауер повернувся до Сполучених Штатів
Ейзенхауер повернувся до Сполучених Штатів у грудні 1939 року і був призначений командиром 1-го батальйону 15-го піхотного полку у Форт-Льюїсі, штат Вашингтон, згодом ставши виконавчим офіцером полку.
Ейзенхауера підвищили до полковника
У березні 1941 року Ейзенхауера підвищили до полковника і призначили начальником штабу новоствореного IX корпусу під командуванням генерал-майора Кеньйона Джойса.
Ейзенхауера призначили начальником штабу генерала Волтера Крюгера
У червні 1941 року його призначили начальником штабу генерала Волтера Крюгера, командувача Третьої армії, у Форт-Сем-Г'юстон у Сан-Антоніо, штат Техас.
Ейзенхауера підвищили до бригадного генерала
Після успішної участі в Луїзіанських маневрах 3 жовтня 1941 року його підвищили до бригадного генерала.
Ейзенхауера призначили до Генерального штабу у Вашингтоні
Після нападу Японії на Перл-Гарбор Ейзенхауера призначили до Генерального штабу у Вашингтоні, де він працював до червня 1942 року, відповідаючи за створення основних воєнних планів для перемоги над Японією та Німеччиною. Його призначили заступником начальника з питань оборони Тихого океану при начальнику Відділу воєнних планів (WPD) генералі Леонарді Т. Джероу, а потім він змінив Джероу на посаді начальника Відділу воєнних планів. Далі його призначили помічником начальника штабу, відповідальним за новий Оперативний відділ (який замінив WPD), під керівництвом начальника штабу генерала Джорджа К. Маршалла, який помічав таланти та відповідно сприяв їхньому просуванню.
Ейзенхауер супроводжував генерал-лейтенанта Генрі Г. Арнольда
Наприкінці травня 1942 року Ейзенхауер супроводжував генерал-лейтенанта Генрі Г. Арнольда, командувача Військово-повітряних сил армії, до Лондона, щоб оцінити ефективність командувача театром воєнних дій в Англії генерал-майора Джеймса Е. Чейні.
Ейзенхауер повернувся до Вашингтона
Ейзенхауер повернувся до Вашингтона 3 червня з песимістичною оцінкою, заявивши, що у нього «неспокійне відчуття» щодо Чейні та його штабу.
Ейзенхауер повернувся до Лондона як командувач Європейського театру воєнних дій
23 червня 1942 року Ейзенхауер повернувся до Лондона як командувач Європейського театру воєнних дій (ETOUSA), базуючись у Лондоні та маючи будинок у Кумбі, Кінгстон-апон-Темс, і перебрав командування ETOUSA від Чейні. 7 липня його підвищили до генерал-лейтенанта.
Ейзенхауера також призначили Верховним головнокомандувачем Союзних експедиційних сил Північноафриканського театру воєнних дій (NATOUSA)
У листопаді 1942 року Ейзенхауера також призначили Верховним головнокомандувачем Союзних експедиційних сил Північноафриканського театру воєнних дій (NATOUSA) через нову оперативну штаб-квартиру Союзних (експедиційних) сил (A(E)FHQ). Слово «експедиційні» було вилучено невдовзі після його призначення з міркувань безпеки.
Президент Рузвельт вирішив, що Ейзенхауер буде Верховним головнокомандувачем союзних військ у Європі
У грудні 1943 року президент Рузвельт вирішив, що Ейзенхауер — а не Маршалл — буде Верховним головнокомандувачем союзних військ у Європі. Наступного місяця він відновив командування ETOUSA, а ще через місяць був офіційно призначений Верховним головнокомандувачем Союзних експедиційних сил (SHAEF), виконуючи подвійну роль до закінчення бойових дій у Європі в травні 1945 року.
День Д
Висадка в Нормандії в День Д 6 червня 1944 року була дорогою ціною, але успішною.
Вторгнення на південь Франції
Через два місяці (15 серпня) відбулося вторгнення на південь Франції, і контроль над силами під час південного вторгнення перейшов від AFHQ до SHAEF. Багато хто думав, що перемога в Європі настане до кінця літа, але німці не капітулювали майже рік.
Ейзенхауера підвищили до генерала армії
На знак визнання його високої посади в командуванні союзників, 20 грудня 1944 року він був підвищений до звання генерала армії, що еквівалентно званню фельдмаршала в більшості європейських армій. На цій та попередніх високих посадах Ейзенхауер продемонстрував свої великі таланти лідера та дипломата. Хоча він сам ніколи не брав участі в бойових діях, він завоював повагу командирів на передовій. Він вправно взаємодіяв із такими союзниками, як Вінстон Черчилль, фельдмаршал Бернард Монтгомері та генерал Шарль де Голль. У нього були серйозні розбіжності з Черчиллем і Монтгомері щодо стратегічних питань, але це рідко псувало його стосунки з ними. Він мав справу з радянським маршалом Жуковим, своїм російським колегою, і вони стали хорошими друзями.
Німці нарешті капітулювали
Радянська Червона армія захопила Берлін у дуже масштабній кривавій битві, і 7 травня 1945 року німці нарешті капітулювали.
Ейзенхауер через SHAEF командував усіма силами союзників, а через командування ETOUSA мав адміністративне управління всіма силами США на Західному фронті на північ від Альп
З того часу і до закінчення війни в Європі 8 травня 1945 року Ейзенхауер через SHAEF командував усіма силами союзників, а через командування ETOUSA мав адміністративне управління всіма силами США на Західному фронті на північ від Альп. Він завжди пам'ятав про неминучі людські втрати та страждання, які випадуть на долю окремих солдатів під його командуванням та їхніх сімей. Це спонукало його відвідати кожну дивізію, що брала участь у вторгненні. Почуття відповідальності Ейзенхауера підкреслювалося його чернеткою заяви, яку мали оприлюднити у разі провалу вторгнення. Її називають однією з найвидатніших промов в історії: Наші висадки в районі Шербур-Гавр не змогли закріпитися належним чином, і я відвів війська. Моє рішення атакувати в цей час і в цьому місці ґрунтувалося на найкращій доступній інформації. Війська, авіація та флот зробили все, що могли зробити хоробрість і відданість обов'язку. Якщо в цій спробі є якась провина чи помилка, то вона лежить лише на мені.
Ейзенхауер навіть відвідав Варшаву
Ейзенхауер навіть відвідав Варшаву в 1945 році. Запрошений Болеславом Берутом і нагороджений найвищою військовою відзнакою, він був шокований масштабами руйнувань у місті.
Ейзенхауер повернувся до Вашингтона, щоб замінити Маршалла на посаді начальника штабу армії
У листопаді 1945 року Ейзенхауер повернувся до Вашингтона, щоб замінити Маршалла на посаді начальника штабу армії. Його головною роллю була швидка демобілізація мільйонів солдатів — робота, яка затримувалася через брак транспортних суден.
Ейзенхауер став президентом Колумбійського університету
У 1948 році Ейзенхауер став президентом Колумбійського університету, університету Ліги плюща в Нью-Йорку, де його прийняли до товариства Phi Beta Kappa.
Опікунська рада Колумбійського університету відмовилася прийняти пропозицію Ейзенхауера про відставку
Опікунська рада Колумбійського університету відмовилася прийняти пропозицію Ейзенхауера про відставку в грудні 1950 року, коли він пішов у тривалу відпустку з університету, щоб стати Верховним головнокомандувачем Організації Північноатлантичного договору (НАТО), і отримав оперативне командування силами НАТО в Європі.
Ейзенхауер висловив свої розбіжності з демократами і оголосив себе республіканцем
Президент Трумен відчув широке бажання висунення Ейзенхауера на пост президента і знову наполягав на тому, щоб він балотувався від Демократичної партії в 1951 році. Але Ейзенхауер висловив свої розбіжності з демократами і оголосив себе республіканцем.
Ейзенхауер пішов у відставку з активної служби як генерал армії
Ейзенхауер пішов у відставку з активної служби як генерал армії 3 червня 1952 року і відновив своє президентство в Колумбійському університеті.
Ейзенхауер склав повноваження командувача НАТО
Рух «Заклик до Ейзенхауера» в Республіканській партії переконав його оголосити про свою кандидатуру на президентських виборах 1952 року, щоб протистояти кандидатурі сенатора-ізоляціоніста Роберта А. Тафта. Ці зусилля були тривалою боротьбою; Ейзенхауера довелося переконувати, що політичні обставини створили для нього справжній обов'язок висунути свою кандидатуру і що існує запит від громадськості на те, щоб він став їхнім президентом. Генрі Кебот Лодж та інші змогли переконати його, і в червні 1952 року він склав повноваження командувача НАТО, щоб повністю присвятити себе передвиборчій кампанії.
Ейзенхауер став кандидатом у президенти США від Республіканської партії
Тим часом Ейзенхауер став кандидатом у президенти Сполучених Штатів від Республіканської партії — у перегонах, які він виграв 4 листопада.
Президентські вибори в США 1952 року
Ейзенхауер переміг кандидата від Демократичної партії Едлая Стівенсона II з великим відривом, отримавши 442 голоси виборників проти 89, що ознаменувало перше повернення республіканців до Білого дому за 20 років. Він також забезпечив республіканську більшість у Палаті представників (на вісім голосів) і в Сенаті, де голоси розділилися порівну, а віцепрезидент Ніксон забезпечив республіканцям більшість.
Ейзенхауер подав у відставку з посади президента Колумбійського університету
Ейзенхауер подав у відставку з посади президента Колумбійського університету 15 листопада 1952 року, яка набула чинності 19 січня 1953 року, за день до його інавгурації.
Ейзенхауер поїхав до Кореї
Наприкінці 1952 року Ейзенхауер поїхав до Кореї і виявив військовий та політичний глухий кут. Обійнявши посаду, коли Китайська народна добровольча армія почала нарощувати сили в зоні Кесон, він пригрозив застосувати ядерну зброю, якщо не буде укладено перемир'я. Його попередня військова репутація в Європі виявилася ефективною проти китайських комуністів. Рада національної безпеки, Об'єднаний комітет начальників штабів та Стратегічне авіаційне командування (SAC) розробили детальні плани ядерної війни проти «червоного» Китаю.
Французи звернулися до Ейзенхауера по допомогу у Французькому Індокитаї проти комуністів
На початку 1953 року французи звернулися до Ейзенхауера по допомогу у Французькому Індокитаї проти комуністів, яких постачав Китай і які вели Першу індокитайську війну. Ейзенхауер відправив генерал-лейтенанта Джона В. «Залізного Майка» О'Деніела до В'єтнаму, щоб вивчити та оцінити тамтешні французькі сили. Начальник штабу Метью Ріджуей відмовив президента від втручання, представивши всебічну оцінку масштабного військового розгортання, яке було б необхідним. Ейзенхауер пророчо заявив, що «ця війна поглине наші війська дивізіями». Ейзенхауер надав Франції бомбардувальники та небойовий персонал. Після кількох місяців без успіхів з боку французів він додав інші літаки для скидання напалму з метою зачистки територій. Подальші запити про допомогу від французів були задоволені, але лише за умов, які, як знав Ейзенхауер, були неможливими для виконання — участь союзників та схвалення Конгресу.
Промова «Шанс на мир»
У 1953 році «стара гвардія» Республіканської партії поставила Ейзенхауера перед дилемою, наполягаючи на тому, щоб він відмовився від Ялтинських угод як таких, що виходять за межі конституційних повноважень виконавчої влади; проте смерть Йосипа Сталіна в березні 1953 року зробила це питання неактуальним. У цей час Ейзенхауер виголосив свою промову «Шанс на мир», у якій він безуспішно намагався запобігти гонці ядерних озброєнь з Радянським Союзом, вказуючи на численні можливості, які відкриває мирне використання ядерних матеріалів. Біограф Стівен Емброуз вважав, що це була найкраща промова за час президентства Ейзенхауера. Ейзенхауер прагнув відкрити іноземні ринки для американського бізнесу, кажучи, що «серйозною та чіткою метою нашої зовнішньої політики є заохочення сприятливого клімату для інвестицій в іноземні держави».
Перемир'я набуло чинності, Корея розділена приблизно по тому ж кордону, що й у 1950 році
У липні 1953 року набуло чинності перемир'я, за яким Корея була розділена приблизно по тому ж кордону, що й у 1950 році. Перемир'я та кордон залишаються чинними й сьогодні. Перемир'я, укладене попри опозицію держсекретаря Даллеса, президента Південної Кореї Лі Син Мана, а також опозицію всередині партії Ейзенхауера, було названо біографом Емброузом найбільшим досягненням адміністрації. Ейзенхауер мав проникливість, щоб усвідомити, що необмежена війна в ядерну епоху немислима, а обмежена війна — непереможна.
Виконавчий указ 10450
Адміністрація Ейзенхауера сприяла маккартистській «лавандовій загрозі», коли президент Ейзенхауер видав свій Виконавчий указ 10450 у 1953 році. Під час президентства Ейзенхауера тисячам лесбійок і геїв було заборонено працювати на федеральній службі, а понад 5000 федеральних службовців було звільнено за підозрою в гомосексуальності.
Мадридський пакт
Мадридський пакт, підписаний 23 вересня 1953 року франкістською Іспанією та Сполученими Штатами, став значною спробою подолати міжнародну ізоляцію Іспанії після Другої світової війни, разом із Конкордатом 1953 року. Цей розвиток подій відбувся в той час, коли інші переможці у Другій світовій війні та більша частина решти світу залишалися ворожими (щодо засудження франкістського режиму Організацією Об'єднаних Націй у 1946 році див. «Іспанське питання») до фашистського режиму, який симпатизував справі колишніх держав Осі та був встановлений за нацистської допомоги. Ця угода набула форми трьох окремих виконавчих угод, які зобов'язували Сполучені Штати надавати економічну та військову допомогу Іспанії. Сполученим Штатам, своєю чергою, було дозволено будувати та використовувати авіаційні та військово-морські бази на іспанській території (військово-морська база Рота, авіабаза Морон, авіабаза Торрехон та авіабаза Сарагоса).
«Новий погляд»
Промова в ООН була добре сприйнята, але Радянський Союз ніколи не діяв відповідно до неї через загальну стурбованість більшими запасами ядерної зброї в арсеналі США. Дійсно, Ейзенхауер зробив ставку на більшу залежність від використання ядерної зброї, одночасно скорочуючи звичайні сили загального призначення, а разом з ними і загальний оборонний бюджет — політика, сформульована в результаті проєкту «Соляріум» і виражена в NSC 162/2. Цей підхід став відомим як «Новий погляд» і був започаткований скороченням оборонних витрат наприкінці 1953 року.
Теорія доміно
У 1954 році Ейзенхауер сформулював теорію доміно у своєму погляді на комунізм у Південно-Східній Азії, а також у Центральній Америці. Він вважав, що якщо комуністам дозволять перемогти у В'єтнамі, це спричинить падіння низки країн під владу комунізму, від Лаосу через Малайзію та Індонезію до Індії. Так само падіння Гватемали закінчилося б падінням сусідньої Мексики.
Французька фортеця Дьєнб'єнфу впала під натиском в'єтнамських комуністів
Коли французька фортеця Дьєнб'єнфу впала під натиском в'єтнамських комуністів у травні 1954 року, Ейзенхауер відмовився від втручання, попри наполягання голови Об'єднаного комітету начальників штабів, віцепрезидента та голови Ради національної безпеки.
Ейзенхауер також спонукав Конгрес створити Надзвичайний фонд для міжнародних справ
Того року втрата Північного В'єтнаму комуністами та відхилення його пропозиції щодо Європейського оборонного співтовариства (ЄОС) були серйозними поразками, але він залишався оптимістом у своєму протистоянні поширенню комунізму, кажучи: «Похмурі обличчя не виграють воєн». Оскільки він погрожував французам у разі відхилення ними ЄОС, згодом він перейшов до відновлення Західної Німеччини як повноправного партнера НАТО. У 1954 році він також спонукав Конгрес створити Надзвичайний фонд для міжнародних справ, щоб підтримати використання Америкою культурної дипломатії для зміцнення міжнародних відносин по всій Європі під час холодної війни.
Народно-визвольна армія почала обстріл островів Цзіньмень і Мацзу
Ейзенхауер продовжував політику Трумена щодо визнання Китайської Республіки (Тайвань) законним урядом Китаю, а не пекінського режиму. Локальні сутички виникли, коли Народно-визвольна армія почала обстрілювати острови Цзіньмень і Мацзу у вересні 1954 року. Ейзенхауер отримав рекомендації, що охоплювали всі варіанти відповіді на агресію китайських комуністів. Він вважав за необхідне мати всі можливі варіанти дій у своєму розпорядженні в міру розвитку кризи.
Ейзенхауер хотів посилити стеження всередині Радянського Союзу
Під керівництвом Ейзенхауера та за вказівками Даллеса діяльність ЦРУ активізувалася під приводом протидії поширенню комунізму в бідніших країнах; ЦРУ частково скинуло лідерів Ірану в ході операції «Аякс», Гватемали через операцію «Pbsuccess» і, можливо, новоствореної Республіки Конго (Леопольдвіль). У 1954 році Ейзенхауер хотів посилити стеження всередині Радянського Союзу. За рекомендацією Даллеса він санкціонував розгортання тридцяти літаків Lockheed U-2 вартістю 35 мільйонів доларів (еквівалент 333,22 мільйона доларів у 2019 році). Адміністрація Ейзенхауера також планувала вторгнення в затоку Свиней з метою повалення Фіделя Кастро на Кубі, яке довелося здійснювати Джону Ф. Кеннеді.
Генерала Дж. Лотона Коллінза було призначено послом у «Вільний В'єтнам»
Наприкінці 1954 року генерала Дж. Лотона Коллінза було призначено послом у «Вільний В'єтнам» (термін Південний В'єтнам увійшов у вжиток у 1955 році), що фактично підвищило статус країни до суверенного. Інструкції Коллінза полягали в підтримці лідера Нго Дінь Зьєма у боротьбі з комунізмом шляхом допомоги у створенні армії та веденні військової кампанії.
Китайсько-американський договір про взаємну оборону
Китайсько-американський договір про взаємну оборону з Китайською Республікою було підписано в грудні 1954 року.
Ейзенхауер запросив і отримав від Конгресу «Резолюцію про вільний Китай»
У січні 1955 року Ейзенхауер запросив і отримав від Конгресу «Резолюцію про вільний Китай», яка надала йому безпрецедентні повноваження заздалегідь використовувати військову силу будь-якого рівня на свій розсуд для захисту Вільного Китаю та Пескадорських островів. Резолюція підняла бойовий дух китайських націоналістів і дала зрозуміти Пекіну, що США налаштовані тримати оборону.
Операція «Teapot»
Ейзенхауер відкрито погрожував китайським комуністам застосуванням ядерної зброї, санкціонувавши серію випробувань бомб під назвою операція «Teapot». Тим не менш, він залишив китайських комуністів у невіданні щодо точного характеру своєї ядерної відповіді. Це дозволило Ейзенхауеру досягти всіх своїх цілей — припинення комуністичного посягання, збереження островів за китайськими націоналістами та продовження миру. Захист Китайської Республіки від вторгнення залишається ключовою політикою США.
Ейзенхауер відправив перших американських солдатів до В'єтнаму як військових радників армії Зьєма
У лютому 1955 року Ейзенхауер відправив перших американських солдатів до В'єтнаму як військових радників армії Зьєма. Після того, як у жовтні Зьєм оголосив про створення Республіки В'єтнам (РВ, загальновідомої як Південний В'єтнам), Ейзенхауер негайно визнав нову державу і запропонував військову, економічну та технічну допомогу.
Відкрите небо
У 1955 році американська політика щодо ядерної зброї була спрямована переважно на контроль над озброєннями, а не на роззброєння. Провал переговорів щодо озброєнь до 1955 року був зумовлений головним чином відмовою росіян дозволити будь-які інспекції. Під час переговорів у Лондоні того ж року вони висловили готовність обговорити інспекції; ситуація змінилася для Ейзенхауера, коли він відповів небажанням США дозволяти інспекції. У травні того ж року росіяни погодилися підписати договір про надання незалежності Австрії, що відкрило шлях до Женевського саміту за участю США, Великої Британії та Франції. На Женевській конференції Ейзенхауер представив пропозицію під назвою «Відкрите небо» для сприяння роззброєнню, яка включала плани надання Росії та США взаємного доступу до неба один одного для відкритого спостереження за військовою інфраструктурою. Російський лідер Микита Хрущов відхилив цю пропозицію без обговорення.
Ейзенхауер одужував після серцевого нападу наприкінці вересня 1955 року
Ейзенхауер спочатку планував відпрацювати лише один термін, але залишався гнучким на випадок, якщо провідні республіканці захочуть, щоб він балотувався знову. Він одужував після серцевого нападу наприкінці вересня 1955 року, коли зустрівся зі своїми найближчими радниками, щоб оцінити потенційних кандидатів від Республіканської партії; група дійшла висновку, що другий термін є доцільним, і в лютому 1956 року він оголосив, що балотуватиметься знову.
Серйозний серцевий напад
Ейзенхауер був першим президентом, який оприлюднив інформацію про стан свого здоров'я та медичні записи під час перебування на посаді, але люди з його оточення свідомо вводили громадськість в оману щодо його здоров'я. 24 вересня 1955 року під час відпочинку в Колорадо у нього стався серйозний серцевий напад. Доктор Говард Снайдер, його особистий лікар, помилково діагностував симптоми як розлад травлення і не викликав допомогу, яка була терміново потрібна. Пізніше Снайдер фальсифікував власні записи, щоб приховати свою помилку і захистити потребу Ейзенхауера демонструвати, що він достатньо здоровий для виконання своїх обов'язків.
РДС-37
Тим не менш, під час його президентства Холодна війна загострилася. Коли Радянський Союз успішно випробував водневу бомбу наприкінці листопада 1955 року, Ейзенхауер, всупереч пораді Даллеса, вирішив ініціювати пропозицію про роззброєння для Радянського Союзу. У спробі ускладнити їхню відмову він запропонував обом сторонам погодитися спрямувати розщеплювані матеріали від зброї до мирних цілей, таких як виробництво електроенергії. Цей підхід отримав назву «Атоми заради миру».
Операція на кишечнику
Президент також страждав на хворобу Крона, хронічне запальне захворювання кишечника, що зумовило необхідність операції через кишкову непрохідність 9 червня 1956 року. Для усунення кишкової блокади хірурги обійшли близько десяти дюймів його тонкої кишки. Його запланована зустріч із прем'єр-міністром Індії Джавахарлалом Неру була відкладена, щоб він міг одужати на своїй фермі. Він все ще відновлювався після цієї операції під час Суецької кризи.
Ейзенхауер підтримав і підписав законопроєкт, який санкціонував створення системи міжштатних автомагістралей
Ейзенхауер підтримав і підписав законопроєкт, який санкціонував створення системи міжштатних автомагістралей у 1956 році.
Президентські вибори в США 1956 року
Президентські вибори в США 1956 року відбулися 6 листопада 1956 року. Ейзенхауер, популярний чинний президент, успішно балотувався на переобрання. Вибори стали матчем-реваншем 1952 року, оскільки його опонентом у 1956 році був Стівенсон, колишній губернатор Іллінойсу, якого Ейзенхауер переміг чотирма роками раніше. Порівняно з виборами 1952 року, Ейзенхауер відібрав у Стівенсона Кентуккі, Луїзіану та Західну Вірджинію, але втратив Міссурі. Його виборці рідше згадували про його лідерські досягнення. Натомість цього разу виділялося «ставлення до особистих якостей — до його щирості, цілісності та почуття обов'язку, його чеснот як сім'янина, його релігійної відданості та його щирої привабливості».
Ейзенхауер змусив припинити спільне вторгнення Британії, Франції та Ізраїлю в Єгипет
У листопаді 1956 року Ейзенхауер змусив припинити спільне вторгнення Британії, Франції та Ізраїлю в Єгипет у відповідь на Суецьку кризу, отримавши схвалення від президента Єгипту Гамаля Абдель Насера. Одночасно він засудив жорстоке радянське вторгнення в Угорщину у відповідь на Угорську революцію 1956 року.
Супутник-1
Загалом підтримка Ейзенхауером космічної програми країни була офіційно скромною до радянського запуску «Супутника» у 1957 році, що принесло ворогу часів Холодної війни величезний престиж у всьому світі. Потім він розпочав національну кампанію, яка фінансувала не лише дослідження космосу, а й значне зміцнення науки та вищої освіти. Адміністрація Ейзенхауера вирішила прийняти неагресивну політику, яка дозволила б «космічним апаратам будь-якої держави пролітати над усіма державами, регіоном, вільним від військового позиціювання, і запускати супутники Землі для дослідження космосу». Його політика «Відкрите небо» намагалася легітимізувати незаконні польоти Lockheed U-2 та проєкт Genetrix, прокладаючи шлях для технологій супутників-шпигунів на орбіті над суверенною територією, проте Микола Булганін і Микита Хрущов відхилили пропозицію Ейзенхауера на Женевській конференції в липні 1955 року.
Ейзенхауер і ЦРУ знали, що Росія має можливість запустити невелике корисне навантаження на орбіту і, ймовірно, зробить це протягом року
Ейзенхауер і ЦРУ принаймні з січня 1957 року, за дев'ять місяців до «Супутника», знали, що Росія має можливість запустити невелике корисне навантаження на орбіту і, ймовірно, зробить це протягом року. Можливо, він також приватно вітав радянський супутник через його правові наслідки: запустивши супутник, Радянський Союз фактично визнав, що космос відкритий для будь-кого, хто може отримати до нього доступ, без необхідності дозволу від інших країн.
Штат Арканзас відмовився виконувати наказ федерального суду про інтеграцію системи державних шкіл, що випливав із рішення у справі Брауна
У 1957 році штат Арканзас відмовився виконувати наказ федерального суду про інтеграцію системи державних шкіл, що випливав із рішення у справі Брауна. Ейзенхауер вимагав, щоб губернатор Арканзасу Орвал Фобус підкорився судовому наказу. Коли Фобус завагався, президент передав Національну гвардію Арканзасу під федеральний контроль і направив 101-шу повітряно-десантну дивізію. Вони супроводжували та захищали вхід дев'яти темношкірих студентів до Центральної середньої школи Літл-Рока, державної школи для білих, що стало першим випадком з часів Реконструкції, коли федеральний уряд використав федеральні війська на Півдні для забезпечення дотримання Конституції США. Мартін Лютер Кінг-молодший написав Ейзенхауеру, щоб подякувати йому за його дії, написавши: «Переважна більшість жителів Півдня, як темношкірих, так і білих, твердо підтримують ваші рішучі дії щодо відновлення законності та порядку в Літл-Році».
Президент Південного В'єтнаму здійснив десятиденний державний візит до Сполучених Штатів
У наступні роки Ейзенхауер збільшив кількість військових радників США у Південному В'єтнамі до 900 осіб. Це було пов'язано з підтримкою Північним В'єтнамом «повстань» на півдні та побоюванням, що країна впаде. У травні 1957 року Дієм, тодішній президент Південного В'єтнаму, здійснив десятиденний державний візит до Сполучених Штатів. Президент Ейзенхауер пообіцяв свою подальшу підтримку, а в Нью-Йорку на честь Дієма було проведено парад. Хоча Дієма публічно хвалили, приватно державний секретар Джон Фостер Даллес визнав, що Дієма було обрано, оскільки кращих альтернатив не було.
Ейзенхауер запропонував Конгресу Закон про громадянські права 1957 та 1960 років
Ейзенхауер наказав чиновникам округу Колумбія зробити Вашингтон моделлю для решти країни в інтеграції темношкірих і білих дітей у державних школах. Він запропонував Конгресу Закон про громадянські права 1957 та 1960 років і підписав ці закони. Закон 1957 року вперше заснував постійний офіс з громадянських прав у Міністерстві юстиції та Комісію з громадянських прав для заслуховування свідчень про порушення виборчих прав. Хоча обидва акти були значно слабшими за наступне законодавство про громадянські права, вони стали першим значним актом про громадянські права з 1875 року.
Легкий інсульт
Як наслідок серцевого нападу, у Ейзенхауера розвинулася аневризма лівого шлуночка, що, своєю чергою, стало причиною легкого інсульту 25 листопада 1957 року.
Ейзенхауер відправив 15 000 морських піхотинців і солдатів до Лівану
Ейзенхауер застосував цю доктрину у 1957–58 роках, надаючи економічну допомогу для підтримки Королівства Йорданія та заохочуючи сусідів Сирії розглянути можливість проведення військових операцій проти неї. Більш рішуче він діяв у липні 1958 року, коли відправив 15 000 морських піхотинців і солдатів до Лівану в межах операції «Блакитний кажан» (Operation Blue Bat) — небойової миротворчої місії, спрямованої на стабілізацію прозахідного уряду та запобігання поширенню радикальної революції в цій країні.
Ейзенхауер створив NASA як цивільне космічне агентство
У відповідь на запуск «Супутника» у жовтні 1957 року Ейзенхауер у жовтні 1958 року створив NASA як цивільне космічне агентство, підписав знаковий закон про наукову освіту та покращив відносини з американськими вченими.
Ейзенхауер був на борту під час першого польоту Air Force One
26 серпня 1959 року Ейзенхауер перебував на борту під час першого польоту літака Air Force One, який замінив Columbine як президентський літак.
Скаржився на запаморочення, через що довелося перевірити артеріальний тиск
Проблеми зі здоров'ям змусили Ейзенхауера кинути палити та внести певні зміни в дієту, проте він продовжував вживати алкоголь. Під час візиту до Англії 29 серпня 1959 року він поскаржився на запаморочення, через що довелося перевірити його артеріальний тиск; проте наступного дня перед вечерею в Чекерсі його лікар, генерал Говард Снайдер, згадував, що Ейзенхауер «випив кілька джин-тоніків і один або два джини з льодом... три або чотири келихи вина під час вечері».
Американський одномісний літак-шпигун U-2 був нібито збитий на великій висоті над радянським повітряним простором
1 травня 1960 року американський одномісний літак-шпигун U-2 був нібито збитий на великій висоті над радянським повітряним простором. Політ здійснювався з метою отримання фоторозвідданих перед запланованим відкриттям конференції на вищому рівні між Сходом і Заходом, яка мала відбутися в Парижі через 15 днів.
Дурна історія з U-2
Паризький саміт чотирьох держав у травні 1960 року за участю Ейзенхауера, Микити Хрущова, Гарольда Макміллана та Шарля де Голля зірвався через цей інцидент. Ейзенхауер відмовився виконати вимогу Хрущова вибачитися. Через це Хрущов відмовився брати участь у саміті. До цієї події Ейзенхауер вважав, що досягає прогресу в покращенні відносин із Радянським Союзом. На саміті мали обговорюватися питання скорочення ядерних озброєнь та Берліна. Ейзенхауер заявив, що все було зруйновано через ту «дурну історію з U-2».
Пробка в пляшці
Після виборів у листопаді 1960 року Ейзенхауер під час брифінгу з Джоном Ф. Кеннеді вказав на комуністичну загрозу в Південно-Східній Азії як на питання, що потребує пріоритетної уваги наступної адміністрації. Ейзенхауер сказав Кеннеді, що вважає Лаос «пробкою в пляшці» щодо регіональної загрози.
Останнє телевізійне звернення
17 січня 1961 року Ейзенхауер виступив зі своїм останнім телевізійним зверненням до нації з Овального кабінету. У своїй прощальній промові Ейзенхауер порушив питання Холодної війни та ролі збройних сил США. Він описав Холодну війну так: «Ми стикаємося з ворожою ідеологією, глобальною за масштабами, атеїстичною за характером, безжальною за метою та підступною за методами...» і попередив про те, що він вважав необґрунтованими пропозиціями щодо державних витрат, а також продовжив попередженням, що «ми повинні остерігатися набуття невиправданого впливу, незалежно від того, чи він шуканий, чи ні, з боку військово-промислового комплексу». Він додав: «Ми визнаємо нагальну потребу в цьому розвитку... потенціал для катастрофічного зростання недоречної влади існує і буде зберігатися... Тільки пильні та обізнані громадяни можуть змусити правильно поєднати величезну промислову та військову машину оборони з нашими мирними методами та цілями, щоб безпека та свобода могли процвітати разом».
Важкий серцевий напад
Важкий серцевий напад у серпні 1965 року значною мірою поклав край його участі в громадських справах.
Ейзенхауер переніс операцію
У серпні 1966 року у Ейзенхауера почали проявлятися симптоми холециститу, з приводу чого 12 грудня 1966 року він переніс операцію з видалення жовчного міхура, в якому було 16 каменів.
День для радості
20 січня 1969 року, в день інавгурації Ніксона на посаду президента, Ейзенхауер виступив із заявою, в якій похвалив свого колишнього віцепрезидента і назвав цей день «днем для радості».
Смерть
Вранці 28 березня 1969 року Ейзенхауер помер у Вашингтоні, округ Колумбія, від застійної серцевої недостатності у Військово-медичному центрі імені Волтера Ріда у віці 78 років. Наступного дня його тіло було перевезено до Віфлеємської каплиці Вашингтонського національного собору, де він перебував протягом 28 годин.
Похорон
Державна панахида відбулася у Вашингтонському національному соборі 31 березня.