Історія Робін Вільямс

Вільямс озвучував персонажів у кількох анімаційних фільмах. Його роль Джина в анімаційному мюзиклі «Аладдін» (1992) була написана спеціально для нього. Режисери фільму заявили, що пішли на ризик, створюючи цю роль. Спочатку Вільямс відмовився, оскільки це був фільм Disney, і він не хотів, щоб студія отримувала прибуток від продажу товарів на основі фільму. Він прийняв роль за певних умов: «Я роблю це в основному тому, що хочу бути частиною цієї анімаційної традиції. Я хочу щось для своїх дітей. Одна умова: я просто не хочу нічого продавати — ні Burger King, ні іграшки, ні будь-що інше». Вільямс імпровізував більшу частину своїх діалогів, записавши близько 30 годин плівки, і пародіював десятки знаменитостей, включаючи Еда Саллівана, Джека Ніколсона, Роберта Де Ніро, Граучо Маркса, Родні Денджерфілда, Вільяма Ф. Баклі, Пітера Лорре, Арнольда Шварценеггера та Арсеніо Голла. Його роль в «Аладдіні» стала однією з найбільш впізнаваних і улюблених, а фільм став найкасовішим у 1992 році; він отримав численні нагороди, включаючи «Золотий глобус» для Вільямса. Його гра проклала шлях іншим анімаційним фільмам до залучення акторів із більшою зірковою силою. У 2009 році він був названий «Легендою Disney».

Робін Маклорін Вільямс народився в лікарні Св. Луки в Чикаго, штат Іллінойс, 21 липня 1951 року. Його батько, Роберт Фіцджеральд Вільямс, був старшим керівником у підрозділі Lincoln-Mercury компанії Ford Motor Company. Його мати, Лорі Маклорін, була колишньою моделлю з Джексона, штат Міссісіпі. Через неї він був праправнуком сенатора і губернатора Міссісіпі Ансельма Дж. Маклоріна. У Вільямса було два старші зведені брати: зведений брат по батькові Роберт (також відомий як Тодд) і зведений брат по матері Маклорін. Він мав англійське, шотландське, валлійське, ірландське, французьке та німецьке коріння.

Наприкінці 1963 року, коли Вільямсу було 12 років, його батька перевели до Детройта. Сім'я жила в 40-кімнатному фермерському будинку на 20 акрах землі в передмісті Блумфілд-Гіллз, штат Мічиган, де він навчався у приватній школі Detroit Country Day School. Він досяг успіхів у навчанні, був членом шкільної команди з боротьби та був обраний президентом класу.

DCDS Crest Image

Продовжити в Розповідачі

Оскільки обоє батьків працювали, Вільямсом опікувалася хатня робітниця, яка була його головним компаньйоном. Коли Вільямсу було 16 років, його батько вийшов на пенсію достроково, і сім'я переїхала до округу Марін, оселившись у Тібуроні, Каліфорнія. Після переїзду Вільямс відвідував середню школу Redwood у сусідньому Ларкспурі. На момент випуску в 1969 році однокласники проголосували за нього в номінаціях «Найменш імовірний успіх» та «Найкумедніший».

Після закінчення середньої школи Вільямс вступив до коледжу Клермонт Мен у Клермонті, Каліфорнія, щоб вивчати політологію; він кинув навчання, щоб зайнятися акторською майстерністю. Вільямс три роки вивчав театральне мистецтво в Коледжі Марін, громадському коледжі в Кентфілді, Каліфорнія. За словами професора драми Коледжу Марін Джеймса Данна, глибина таланту молодого актора стала очевидною, коли його обрали на роль Фейгіна в мюзиклі «Олівер!». Вільямс часто імпровізував під час навчання на драматичній програмі, доводячи акторів до істерики. Данн зателефонував дружині після однієї пізньої репетиції, щоб сказати їй, що Вільямс «стане кимось особливим».

У 1973 році Вільямс отримав повну стипендію в Джульярдській школі (Група 6, 1973–1976) у Нью-Йорку. Він був одним із 20 студентів, прийнятих на перший курс, і одним із двох, прийнятих Джоном Хаусменом на поглиблену програму в школі того року; іншим був Крістофер Рів. Вільям Герт і Менді Патінкін також були його однокурсниками. За словами біографа Жана Дорсінвіля, Френклін Сілз і Вільямс були сусідами по кімнаті в Джульярді.

Вільямс і Рів відвідували курс діалектів, який викладала Едіт Скіннер, яку Рів називав одним із провідних викладачів голосу та мовлення у світі. За словами Ріва, Скіннер була спантеличена Вільямсом, який міг миттєво говорити з багатьма акцентами, включаючи шотландський, ірландський, англійський, російський та італійський. Їхнім головним викладачем акторської майстерності був Майкл Кан, який був «так само збитий з пантелику цим людським динамо». Вільямс уже мав репутацію смішного, але Кан критикував його витівки як просту стендап-комедію. У пізнішій постановці Вільямс змусив критиків замовкнути своєю схвально прийнятою роллю старого в п'єсі «Ніч ігуани» Теннессі Вільямса. «Він просто був тим старим, — писав Рів. — Я був вражений його роботою і дуже вдячний, що доля звела нас разом».

Влітку 1974, 1975 та 1976 років Вільямс працював помічником офіціанта в The Trident у Сосаліто, Каліфорнія. Він залишив Джульярд під час третього курсу в 1976 році за порадою Хаусмена, який сказав, що Джульярд більше нічому не може його навчити. Джеральд Фрідман, ще один із його викладачів у Джульярді, сказав, що Вільямс був «генієм» і що консервативний та класичний стиль навчання школи йому не підходив; ніхто не був здивований, що він пішов.

Вільямс почав виступати зі стендап-комедією в районі затоки Сан-Франциско в середині 1970-х років. Свій перший виступ він дав у Holy City Zoo, комедійному клубі в Сан-Франциско, де він пройшов шлях від бармена. У 1960-х роках Сан-Франциско був центром відродження рок-музики, хіпі, наркотиків та сексуальної революції, а наприкінці 1970-х Вільямс допоміг очолити його «комедійне відродження», пише критик Джеральд Нахман. Вільямс каже, що в той період він дізнався про «наркотики та щастя», додаючи, що бачив, як «найкращі уми мого часу перетворилися на багнюку».

Robin Williams in Camp Phoenix Image

Продовжити в Розповідачі

Вільямс переїхав до Лос-Анджелеса і продовжив виступати зі стендапом у таких клубах, як The Comedy Store. Там у 1977 році його помітив телепродюсер Джордж Шлаттер, який запросив його взяти участь у відродженні свого шоу Laugh-In. Шоу вийшло в ефір наприкінці 1977 року і стало його дебютним виступом на телебаченні. Того ж року Вільямс також виступив із шоу в LA Improv для Home Box Office. Хоча відродження Laugh-In зазнало невдачі, це привело Вільямса до телевізійної кар'єри; він продовжував виступати зі стендапом у комедійних клубах, таких як Roxy, щоб підтримувати свої імпровізаційні навички. В Англії Вільямс, зокрема, виступав у The Fighting Cocks.

Першою роллю в кіно, зарахованою Робіну Вільямсу, є невелика роль у низькобюджетній комедії 1977 року «Can I Do It... 'Til I Need Glasses?».

Поява Морка виявилася настільки популярною серед глядачів, що призвела до створення спін-оф телевізійного ситкому «Морк і Мінді», у якому знялася Пем Доубер і який виходив з 1978 по 1982 рік; шоу було написано так, щоб відповідати його екстремальним імпровізаціям у діалогах та поведінці. Хоча він грав того ж персонажа, що й у «Щасливих днях», дія серіалу відбувалася в сучасності в Боулдері, штат Колорадо, а не наприкінці 1950-х у Мілуокі. На піку популярності «Морк і Мінді» мали щотижневу аудиторію в 60 мільйонів глядачів, і саме цей серіал зробив Вільямса «суперзіркою». За словами критика Джеймса Понівозіка, серіал був особливо популярним серед молоді, оскільки Вільямс став «чоловіком і дитиною, життєрадісним, гумоволицим, нескінченним джерелом вигадок».

Після відродження Laugh-In та появи в акторському складі The Richard Pryor Show на NBC, Вільямс був обраний Гаррі Маршаллом на роль інопланетянина Морка в епізоді телесеріалу «Щасливі дні» 1978 року під назвою «Мій улюблений орканець» (My Favorite Orkan). Будучи затребуваним як заміна актора, що пішов, в останню хвилину, Вільямс вразив продюсера своїм химерним почуттям гумору, коли сів на голову, коли його попросили сісти для прослуховування. Як Морк, Вільямс імпровізував більшу частину своїх діалогів та фізичної комедії, розмовляючи високим, гугнявим голосом. Акторський склад і знімальна група, а також керівники телемережі були глибоко вражені його грою.

Вільямс одружився зі своєю першою дружиною Валері Веларді в червні 1978 року після спільного проживання з комедіанткою Елейн Буслер. Веларді та Вільямс познайомилися в 1976 році, коли він працював барменом у таверні в Сан-Франциско.

Вільямс отримав премію «Греммі» за найкращий комедійний альбом за запис свого живого виступу 1979 року в Copacabana в Нью-Йорку, «Reality ... What a Concept». Деякі з його пізніших турів, після того як він став зіркою телебачення та кіно, включають «An Evening With Robin Williams», «Robin Williams: At The Met» та «Robin Williams: Live on Broadway». Останній побив багато давніх рекордів для комедійних шоу. У деяких випадках квитки розкуповували протягом 30 хвилин. У 1986 році Вільямс випустив «A Night at the Met».

Robin Williams and Yola Czaderska-Hayekat62ndAcademyAwards Image

Продовжити в Розповідачі

Морк став популярним, його зображували на плакатах, розмальовках, ланч-боксах та інших товарах. «Морк і Мінді» мав такий успіх у першому сезоні, що Вільямс з'явився на обкладинці журналу Time від 12 березня 1979 року. Фотографія на обкладинці, зроблена Майклом Дресслером у 1979 році, як каже Мері Форджоне з Los Angeles Times, «показує його різні сторони: веселун, що кривляється перед камерою, і мила, більш задумлива поза, яка з'являється на маленькому телевізорі, який він тримає в руках». Це фото було встановлено в Національній портретній галереї Смітсонівського інституту невдовзі після його смерті, щоб відвідувачі могли віддати шану.

Вільямс також з'явився на обкладинці випуску Rolling Stone від 23 серпня 1979 року, сфотографований Річардом Аведоном.

Протягом кінця 1970-х і початку 1980-х років Вільямс мав залежність від кокаїну.

Починаючи з кінця 1970-х і протягом 1980-х років, Вільямс почав охоплювати ширшу аудиторію своїми стендап-комедіями, включаючи три комедійні спецвипуски HBO: «Off The Wall» (1978), «An Evening with Robin Williams» (1983) та «Robin Williams: Live at the Met» (1986).

Robin Williams Aviano Image

Продовжити в Розповідачі

Його перша велика роль — головний персонаж у фільмі «Попай» (1980). Там Вільямс продемонстрував акторські навички, які раніше показував у своїй телевізійній роботі; і комерційний провал фільму не був поставлений у провину його грі.

Він був випадковим другом Джона Белуші, і смерть коміка Saturday Night Live у 1982 році від передозування наркотиками, яка сталася наступного ранку після того, як вони разом розважалися, разом із народженням власного сина Зака, спонукала його кинути наркотики та алкоголь: «Чи був це тривожний дзвінок? О так, на величезному рівні. Велике журі теж допомогло». Пізніше Вільямс сказав про смерть Белуші: «Це протверезило мене до чортиків». Невдовзі після смерті Белуші Вільямс звернувся до вправ і їзди на велосипеді, щоб полегшити свою депресію; за словами власника веломагазину Тоні Тома, Вільямс сказав: «велоспорт врятував мені життя».

Він грає головну роль у фільмі «Світ за Гарпом» (1982), про який Вільямс вважав, що йому «можливо, не вистачало певної божевільності на екрані, але він мав чудову основу».

Перший син Вільямса, Закарі Пім «Зак» Вільямс, народився в 1983 році.

У 1986 році Вільямс був співведучим 58-ї церемонії вручення премії «Оскар».

Його перший великий успіх прийшов завдяки головній ролі у фільмі режисера Баррі Левінсона «Доброго ранку, В'єтнаме» (1987), за яку Вільямс отримав номінацію на премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль. Дія фільму відбувається у 1965 році під час війни у В'єтнамі, де Вільямс грає роль Едріана Кронауера, радіоведучого, який розважає війська комедіями та сарказмом. Вільямсу дозволили грати роль без сценарію, імпровізуючи більшість своїх реплік. Перед мікрофоном він пародіював голоси відомих людей, зокрема Волтера Кронкайта, Гомера Пайла, Елвіса Преслі, містера Еда та Річарда Ніксона. «Ми просто дозволили камерам працювати», — сказав продюсер Марк Джонсон, і Вільямсу «вдавалося створювати щось нове для кожного дубля».

Веларді та Вільямс розлучилися у 1988 році. Хоча повідомлялося, що Вільямс почав роман із нянею Закарі, Маршою Гарсес, у 1986 році, Веларді заявила у документальному фільмі 2018 року «Робін Вільямс: Зазирни в мою свідомість», що стосунки з Гарсес почалися вже після того, як вони розійшлися.

Він зіграв головну роль у фільмі «Місіс Даутфайр» (1993), який отримав «Золотий глобус» як найкращий фільм і мав величезний успіх.

Багато його пізніших ролей були в комедіях із відтінком пафосу. Його ролі в комедійних та драматичних фільмах принесли Вільямсу премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану (за роль психолога у фільмі «Розумник Вілл Гантінг» (1997)), а також дві попередні номінації на «Оскар» (за роль вчителя англійської мови у фільмі «Спілка мертвих поетів» (1989)) та за роль проблемного безхатька у фільмі «Король-рибалка» (1991). У 1991 році він зіграв дорослого Пітера Пена у фільмі «Капітан Гак», хоча й казав, що для цієї ролі йому довелося скинути двадцять п'ять фунтів.

Вільямс і його друга дружина Марша заснували благодійну організацію під назвою Windfall Foundation для збору коштів на багато благодійних цілей. У грудні 1999 року він заспівав французькою мовою у музичному відео, натхненному BBC, де міжнародні знаменитості виконали кавер на сингл The Rolling Stones «It's Only Rock 'n Roll (But I Like It)» для благодійної організації Children's Promise.

Robin Williams in 2008 Image

Продовжити в Розповідачі

Вільямс і Біллі Крістал з'явилися в імпровізованому камео на початку епізоду третього сезону серіалу «Друзі». Його численні появи на телебаченні включали епізод шоу «Whose Line Is It Anyway?», також він знявся в епізоді серіалу «Закон і порядок: Спеціальний корпус». У 2010 році він з'явився у скетчі з Робертом Де Ніро на шоу «Saturday Night Live», а у 2012 році був запрошеною зіркою, граючи самого себе, у двох серіалах FX: «Луї» та «Вілфред». У травні 2013 року CBS запустив новий серіал «Божевільні», де Вільямс зіграв головну роль, але шоу було закрито після першого сезону.

Хоча його мати була послідовницею «Християнської науки», Вільямс виховувався в Єпископальній церкві, до якої належав його батько. Під час телевізійного інтерв'ю в програмі «Inside the Actors Studio» у 2001 році Вільямс назвав свою матір важливим раннім впливом на свій гумор, і він намагався розсмішити її, щоб привернути увагу.

У 2003 році Вільямс знову почав вживати алкоголь під час роботи над фільмом на Алясці.

Його стендап-виступи були невід'ємною частиною його кар'єри, що підтверджується успіхом його сольного шоу (і наступного DVD) «Робін Вільямс: Наживо на Бродвеї» (2002). У 2004 році він посів 13-те місце у списку Comedy Central «100 найкращих стендап-коміків усіх часів».

Вільямс і Рівз залишалися близькими друзями до смерті Рівза у 2004 році. Рівз роками боровся з паралічем після нещасного випадку під час верхової їзди. За словами сина Робіна, Зака Вільямса, їхня дружба була як «брати від іншої матері». Вільямс оплачував багато медичних рахунків Рівза і надавав фінансову підтримку його сім'ї.

У 2006 році він звернувся до центру реабілітації від наркозалежності в Ньюберзі, штат Орегон, заявивши, що він алкоголік.

Після шестирічної перерви, у серпні 2008 року, Вільямс оголосив про новий тур 26 містами під назвою «Зброя самознищення». Тур розпочався наприкінці вересня 2009 року і завершився в Нью-Йорку 3 грудня, а 8 грудня 2009 року вийшов спеціальний випуск на HBO.

У березні 2009 року його госпіталізували через проблеми з серцем. Він відклав свій сольний тур для проведення операції із заміни аортального клапана, відновлення мітрального клапана та корекції нерегулярного серцебиття. Операція була успішно проведена 13 березня 2009 року в Клівлендській клініці.

У Гарсес і Вільямса було двоє дітей: Зельда Рей Вільямс (народилася у 1989 році) та Коді Алан Вільямс (народився у 1991 році). У березні 2008 року Гарсес подала на розлучення з Вільямсом, посилаючись на непримиренні розбіжності. Їхнє розлучення було остаточно оформлено у 2010 році.

Robin and Marsha Williams Image

Продовжити в Розповідачі

Вільямс одружився зі своєю третьою дружиною, графічним дизайнером Сьюзан Шнайдер, 22 жовтня 2011 року в Сент-Гелені, Каліфорнія. Вони жили у своєму будинку в Сі-Кліфф, Сан-Франциско, Каліфорнія.

Після його смерті у 2014 році вийшли чотири фільми з його участю: «Ніч у музеї: Таємниця гробниці», «Це, звісно, Різдво», «Бульвар» та «Все, що завгодно».

11 серпня 2014 року Вільямс покінчив життя самогубством у своєму будинку в Парадайз-Кей, Каліфорнія. Його тіло було кремовано в каплиці Монте-Хіллз у Сан-Ансельмо, а прах розвіяно над затокою Сан-Франциско наступного дня після його смерті.

Robin williams tribute at mrs doubfire house 2014-08-13 Image

Продовжити в Розповідачі

У 2017 році «Шерон Медоу» у парку «Золоті ворота» в Сан-Франциско, де проводиться щорічний «День комедії», було перейменовано на «Луг Робіна Вільямса».

У 2018 році HBO випустив документальний фільм про його життя та кар'єру. Фільм «Робін Вільямс: Зазирни в мою свідомість», режисером якого стала Марина Зенович, також був показаний на кінофестивалі «Санденс». Того ж року на Маркет-стріт у Сан-Франциско було створено мурал із зображенням Робіна Вільямса.

Robin Williams Walk of Fame Image

Продовжити в Розповідачі

У травні 2019 року Зак Вільямс та його наречена оголосили про народження сина, Маклоріна «Міккі» Клемента Вільямса, першого онука Робіна. Маклорін було другим ім'ям Робіна. Коді Вільямс та його наречена одружилися 21 липня 2019 року, у день, коли Вільямсу виповнилося б 68 років.