Історія Тед Банді

Тед Банді народився як Теодор Роберт Коуелл 24 листопада 1946 року в Елеонори Луїзи Коуелл (1924–2012; відомої як Луїза) у будинку для матерів-одиначок Елізабет Лунд у Берлінгтоні, штат Вермонт. Кажуть, що в його свідоцтві про народження батьком вказано продавця та ветерана ВПС на ім'я Ллойд Маршалл, хоча в інших джерелах зазначено, що батько вказаний як «Невідомий». Луїза стверджувала, що її спокусив ветеран війни з багатої родини на ім'я Джек Вортінгтон, і офіс шерифа округу Кінг вказав його як батька у своїх файлах. Деякі члени сім'ї висловлювали підозри, що батьком Банді міг бути власний жорстокий і схильний до насильства батько Луїзи, Семюел Коуелл, але жодних матеріальних доказів на підтримку цього ніколи не було наведено.

Протягом перших трьох років життя Банді жив у філадельфійському будинку своїх дідуся та бабусі по материнській лінії, Семюела (1898–1983) та Елеонори Коуелл (1895–1971), які виховували його як свого сина, щоб уникнути соціальної стигми, що супроводжувала народження поза шлюбом.

У 1950 році Луїза змінила прізвище з Коуелл на Нельсон, і за наполяганням багатьох членів сім'ї вона поїхала з Філадельфії разом із сином, щоб жити з кузенами Аланом і Джейн Скотт у Такомі, штат Вашингтон.

У 1951 році Луїза зустріла Джонні Калпеппера Банді (1921–2007), кухаря в лікарні, на вечорі для самотніх дорослих у Першій методистській церкві Такоми. Вони одружилися пізніше того ж року, і Джонні Банді офіційно усиновив Теда.

Банді час від часу демонстрував тривожну поведінку в ранньому віці. Джулія згадувала, як прокинулася від сну і виявила, що оточена кухонними ножами, а Банді стояв біля ліжка і посміхався.

Непрямі докази свідчили про те, що він міг викрасти та вбити восьмирічну Енн Марі Берр із Такоми, коли йому було 14 років у 1961 році, — звинувачення, яке він неодноразово заперечував.

Під час навчання в середній школі його принаймні двічі заарештовували за підозрою в крадіжці зі зломом та викраденні автомобіля. Коли йому виповнилося 18 років, деталі цих інцидентів були вилучені з його особової справи, що є звичайною практикою у Вашингтоні.

Після закінчення середньої школи в 1965 році Банді протягом одного року відвідував Університет П'юджет-Саунд (UPS), перш ніж перевестися до Вашингтонського університету (UW) для вивчення китайської мови.

Bundy as a senior in high school in 1965University of Puget Sound campus

Продовжити в Розповідачі

У 1967 році у Теда зав'язалися романтичні стосунки з однокурсницею по UW, яка в біографіях Банді фігурує під кількома псевдонімами, найчастіше — «Стефані Брукс».

На початку 1968 року Тед кинув коледж і працював на низці низькооплачуваних робіт. Він також був волонтером у сіетлському офісі президентської кампанії Нельсона Рокфеллера і став водієм та охоронцем Артура Флетчера під час його кампанії на посаду віце-губернатора штату Вашингтон.

Nelson Rockefeller

Продовжити в Розповідачі

У серпні Банді відвідав Національний з'їзд Республіканської партії 1968 року в Маямі як делегат від Рокфеллера.

Саме в цей час, на початку 1969 року, як вважає Енн Рул (авторка документальних кримінальних творів), Банді відвідав офіс реєстрації народжень у Берлінгтоні та підтвердив своє справжнє походження.

Банді повернувся до Вашингтона восени 1969 року, коли зустрів Елізабет Клепфер (у літературі про Банді відому як Мег Андерс, Бет Арчер або Ліз Кендалл), розлучену жінку з Огдена, штат Юта, яка працювала секретарем у Медичній школі Вашингтонського університету. Їхні бурхливі стосунки тривали ще довго після його першого ув'язнення в Юті в 1976 році.

У 1971 році Тед влаштувався на роботу в Центр кризових ситуацій «Гаряча лінія самогубств» у Сіетлі, де зустрів і працював разом з Енн Рул, колишнім офіцером поліції Сіетла. Як письменниця-початківець у жанрі криміналістики, вона пізніше напише одну з найавторитетніших біографій Банді — «Незнайомець поруч зі мною» (The Stranger Beside Me). Рул не бачила нічого тривожного в особистості Банді на той час і описувала його як «доброго, турботливого та емпатичного».

Після закінчення UW у 1972 році Банді приєднався до кампанії з переобрання губернатора Деніела Дж. Еванса. Видаючи себе за студента коледжу, він стежив за опонентом Еванса, колишнім губернатором Альбертом Росселліні, і записував його передвиборчі промови для аналізу командою Еванса. Еванс призначив Банді до Консультативного комітету з питань запобігання злочинності в Сіетлі. Після переобрання Еванса Банді найняли помічником Росса Девіса, голови Республіканської партії штату Вашингтон. Девіс був високої думки про Банді й описував його як «розумного, агресивного... і того, хто вірить у систему».

Daniel J. EvansAlbert RoselliniS.J. Quinney College of Law

Продовжити в Розповідачі

На початку 1973 року, попри посередні результати тесту LSAT, Банді був прийнятий до юридичних шкіл UPS та Університету Юти завдяки рекомендаційним листам від Еванса, Девіса та кількох професорів психології UW.

S.J. Quinney College of LawThe Seattle University Seal

Продовжити в Розповідачі

Під час поїздки до Каліфорнії у справах Республіканської партії влітку 1973 року Банді відновив стосунки з Брукс. Вона була вражена його перетворенням на серйозного, відданого професіонала, який, здавалося, стояв на порозі юридичної та політичної кар'єри. Він також продовжував зустрічатися з Клепфер; жодна з жінок не знала про існування іншої.

Восени 1973 року Банді вступив до юридичної школи UPS і продовжував залицятися до Брукс, яка кілька разів прилітала до Сіетла, щоб зупинитися у нього. Вони обговорювали одруження; одного разу він представив її Девісу як свою наречену.

У середині 1970 року Банді, тепер зосереджений і цілеспрямований, знову вступив до Вашингтонського університету, цього разу на спеціальність «психологія». Він став відмінником, і викладачі високо його цінували.

Однак у січні 1974 року Тед раптово розірвав усі контакти. Її телефонні дзвінки та листи залишалися без відповіді. Нарешті додзвонившись до нього через місяць, Брукс зажадала пояснень, чому Банді в односторонньому порядку розірвав їхні стосунки без жодних пояснень. Рівним, спокійним голосом він відповів: «Стефані, я не розумію, про що ти», — і поклав слухавку. Вона більше ніколи від нього не чула. Пізніше він пояснив: «Я просто хотів довести собі, що міг би одружитися з нею». Озираючись назад, Брукс дійшла висновку, що він заздалегідь спланував усе залицяння та відмову як помсту за розрив, який вона ініціювала у 1968 році.

Незабаром після півночі 4 січня 1974 року (приблизно в той час, коли він розірвав стосунки з Брукс), Банді проник у підвальну квартиру 18-річної Карен Спаркс (яку різні джерела називають Джоні Ленц, Мері Адамс і Террі Колдвелл), танцівниці та студентки Вашингтонського університету. Після того, як він до нестями побив Спаркс металевим прутом від її ліжка, він вчинив над нею сексуальне насильство тим самим прутом або металевим дзеркалом, завдавши серйозних внутрішніх травм. Вона залишалася без свідомості 10 днів, але вижила, отримавши постійні фізичні та психічні вади.

Рано-вранці 1 лютого Банді вдерся до підвальної кімнати Лінди Енн Хілі, студентки Вашингтонського університету, яка вела ранкові прогнози погоди по радіо для лижників. Він побив її до втрати свідомості, одягнув у джинси, білу блузку та чоботи й забрав із собою.

Протягом першої половини 1974 року студентки зникали зі швидкістю приблизно одна на місяць. 12 березня Донна Гейл Менсон, 19-річна студентка коледжу Евергрін Стейт в Олімпії, що за 60 миль (95 км) на південний захід від Сіетла, залишила свій гуртожиток, щоб піти на джазовий концерт у кампусі, але так і не прийшла.

До того часу Банді почав пропускати заняття на юридичному факультеті. До квітня він повністю припинив їх відвідувати, оскільки на північному заході Тихого океану почали зникати молоді жінки.

17 квітня Сьюзан Елейн Ранкур зникла дорогою до своєї кімнати в гуртожитку після вечірніх зборів радників у Центральному Вашингтонському державному коледжі в Елленсбурзі, за 110 миль (175 км) на схід-південний схід від Сіетла. Дві студентки Центрального Вашингтонського коледжу пізніше повідомили про зустрічі — одна в ніч зникнення Ранкур, інша трьома ночами раніше — з чоловіком, у якого рука була на перев'язі, і який просив допомогти донести купу книг до його коричневого або світло-коричневого Volkswagen Beetle.

Barge Hall, Central Washington University

Продовжити в Розповідачі

Банді працював в Олімпії заступником директора Консультативної комісії з питань запобігання злочинності в Сіетлі (де він написав брошуру для жінок про запобігання зґвалтуванням). Пізніше він працював у Департаменті з надзвичайних ситуацій (DES), державному органі, що займався пошуком зниклих жінок. У DES він познайомився і почав зустрічатися з Керол Енн Бун, двічі розлученою матір'ю двох дітей, яка через шість років відіграє важливу роль в останньому етапі його життя.

6 травня Роберта Кетлін Паркс залишила свій гуртожиток в Університеті штату Орегон у Корваллісі, за 85 миль (135 км) на південь від Портленда, щоб випити кави з друзями в Memorial Union, але так і не прийшла.

1 червня 22-річна Бренда Керол Болл зникла після того, як залишила таверну Flame у Бурієні, поблизу міжнародного аеропорту Сіетл-Такома. Востаннє її бачили на парковці, коли вона розмовляла з шатеном, у якого рука була на перев'язі.

Рано-вранці 11 червня студентка Вашингтонського університету Джорджанн Хокінс зникла, йдучи яскраво освітленим провулком між гуртожитком її хлопця та будинком її жіночого товариства. Наступного ранку троє детективів з відділу вбивств Сіетла та криміналіст обшукали весь провулок, але нічого не знайшли. Після того, як зникнення Хокінс набуло розголосу, свідки повідомили, що бачили того вечора чоловіка в провулку за сусіднім гуртожитком. Він був на милицях, з гіпсом на нозі й насилу ніс портфель. Одна жінка згадала, що чоловік просив її допомогти донести портфель до його машини, світло-коричневого Volkswagen Beetle.

Ted Bundy's 1968 Volkswagen Beetle

Продовжити в Розповідачі

Вбивства на північному заході Тихого океану досягли кульмінації 14 липня викраденням серед білого дня двох жінок з переповненого пляжу в парку штату Лейк-Саммаміш в Іссакуа, передмісті за 20 миль (30 км) на схід від Сіетла. П'ятеро свідків-жінок описали привабливого молодого чоловіка в білому тенісному костюмі з лівою рукою на перев'язі, який говорив з легким акцентом, можливо, канадським або британським. Представившись «Тедом», він попросив їх допомогти розвантажити вітрильник з його світло-коричневого або бронзового Volkswagen Beetle. Четверо відмовилися; одна пішла з ним до машини, побачила, що вітрильника немає, і втекла. Ще троє свідків бачили, як він підійшов до 23-річної Дженіс Енн Отт, працівниці служби пробації суду у справах неповнолітніх округу Кінг, з історією про вітрильник, і бачили, як вона поїшла з пляжу в його компанії. Приблизно через чотири години 19-річна Деніз Марі Наслунд, яка навчалася на програміста, пішла з пікніка до вбиральні й не повернулася. Банді розповів Стівену Мішо та Вільяму Хагмайєру, що Отт була ще жива, коли він повернувся з Наслунд — і що він змусив одну дивитися, як він вбиває іншу, — але пізніше він заперечував це в інтерв'ю з Льюїсом напередодні своєї страти.

Lake Sammamish State Park

Продовжити в Розповідачі

У серпні 1974 року Банді отримав друге підтвердження про зарахування до Юридичної школи Університету Юти й переїхав до Солт-Лейк-Сіті, залишивши Клепфер у Сіетлі. Хоча він часто дзвонив Клепфер, він зустрічався принаймні з «дюжиною» інших жінок.

Поліція округу Кінг, нарешті отримавши детальний опис підозрюваного та його автомобіля, розклеїла листівки по всьому Сіетлу. Фоторобот був надрукований у регіональних газетах і показаний на місцевих телеканалах. Елізабет Клепфер, Енн Рул, співробітниця DES та професор психології Вашингтонського університету — всі вони впізнали профіль, ескіз та автомобіль і повідомили про Банді як про можливого підозрюваного; проте детективи, які отримували до 200 повідомлень на день, вважали малоймовірним, що злочинцем може бути охайний студент-юрист без кримінального минулого.

Наступного місяця почалася нова серія вбивств, включаючи два, які залишалися нерозкритими, доки Банді не зізнався в них незадовго до своєї страти. 2 вересня Банді зґвалтував і задушив досі неідентифіковану автостопницю в Айдахо, а потім або одразу позбувся останків у найближчій річці, або повернувся наступного дня, щоб сфотографувати та розчленувати тіло.

6 вересня двоє мисливців на куріпок натрапили на скелетовані останки Отт і Наслунд біля службової дороги в Іссакуа, за 2 милі (3 км) на схід від парку штату Лейк-Саммаміш. Додаткова стегнова кістка та кілька хребців, знайдені на місці, пізніше були ідентифіковані Банді як останки Джорджанн Гокінс.

2 жовтня Банді викрав 16-річну Ненсі Вілкокс у Голладеї, передмісті Солт-Лейк-Сіті. Її останки були поховані поблизу національного парку Кепітол-Ріф, приблизно за 200 миль (320 км) на південь від Голладеї, але так і не були знайдені.

18 жовтня Мелісса Енн Сміт — 17-річна донька начальника поліції Мідвейла (ще одного передмістя Солт-Лейк-Сіті) — зникла після того, як вийшла з піцерії. Її оголене тіло було знайдено в сусідній гірській місцевості через дев'ять днів. Патологоанатомічна експертиза показала, що вона могла залишатися живою до семи днів після зникнення.

31 жовтня Лора Енн Ейм, також 17-річна дівчина, зникла за 25 миль (40 км) на південь у Лігаї після того, як вийшла з кафе одразу після опівночі. Її оголене тіло було знайдено туристами за 9 миль (14 км) на північний схід у каньйоні Американ-Форк у День подяки.

У листопаді Елізабет Клепфер вдруге зателефонувала в поліцію округу Кінг, прочитавши про те, що молоді жінки зникають у містах навколо Солт-Лейк-Сіті. Детектив Ренді Гергесхаймер з відділу тяжких злочинів детально допитав її. На той час Банді вже значно піднявся в ієрархії підозрюваних округу Кінг, але свідок з Лейк-Саммаміш, яку детективи вважали найбільш надійною, не змогла впізнати його під час фотоідентифікації.

Пізно вдень 8 листопада Банді підійшов до 18-річної телефоністки Керол Даронч у торговому центрі Fashion Place у Мюрреї, менш ніж за милю від ресторану в Мідвейлі, де востаннє бачили Меліссу Сміт. Він представився «офіцером Роулендом» з поліцейського управління Мюррея і сказав Даронч, що хтось намагався зламати її машину. Він попросив її супроводити його до відділку, щоб подати скаргу. Коли Даронч вказала Банді, що він їде дорогою, яка не веде до поліцейської дільниці, він негайно звернув на узбіччя і спробував одягнути на неї наручники. Під час боротьби він випадково застебнув обидва наручники на одному зап'ясті, і Даронч змогла відчинити двері машини та втекти.

Пізніше того ж вечора (8 листопада) Дебра Джин Кент, 17-річна учениця середньої школи В'юмонт у Баунтіфулі, за 20 миль (30 км) на північ від Мюррея, зникла після того, як залишила театральну виставу в школі, щоб забрати брата. Вчитель драми та учень повідомили поліції, що «незнайомець» просив кожного з них вийти на парковку, щоб опізнати автомобіль. Пізніше інший учень бачив того самого чоловіка, який ходив у задній частині аудиторії, а вчитель драми знову помітив його незадовго до закінчення вистави. За межами аудиторії слідчі знайшли ключ, який відкривав наручники, зняті з зап'ястя Керол Даронч.

У грудні Клепфер зателефонувала до офісу шерифа округу Солт-Лейк і повторила свої підозри. Ім'я Банді було додано до списку підозрюваних, але на той час жодних переконливих судово-медичних доказів, що пов'язували б його зі злочинами в Юті, не було.

У січні 1975 року Банді повернувся до Сіетла після випускних іспитів і провів тиждень з Клепфер, яка не сказала йому, що тричі повідомляла про нього в поліцію. Вона планувала відвідати його в Солт-Лейк-Сіті в серпні.

У 1975 році Банді переніс більшу частину своєї злочинної діяльності на схід, зі своєї бази в Юті до Колорадо. 12 січня 23-річна дипломована медсестра Керін Ейлін Кемпбелл зникла, йдучи добре освітленим коридором між ліфтом і своєю кімнатою у готелі Wildwood Inn (нині Wildwood Lodge) у Сноумасс-Віллідж, за 400 миль (640 км) на південний схід від Солт-Лейк-Сіті. Її оголене тіло було знайдено через місяць біля ґрунтової дороги неподалік від курорту. Вона була вбита ударами по голові тупим предметом, що залишив характерні лінійні жолобчасті вм'ятини на її черепі; на її тілі також були глибокі порізи від гострої зброї.

15 березня, за 100 миль (160 км) на північний схід від Сноумасса, 26-річна інструкторка з лижного спорту у Вейлі Джулі Каннінгем зникла, йдучи зі своєї квартири на побачення з другом. Пізніше Банді розповів слідчим у Колорадо, що підійшов до Каннінгем на милицях і попросив допомогти донести його лижні черевики до машини, де він вдарив її, одягнув наручники, а потім напав і задушив у другому місці поблизу Райфла, за 90 миль (140 км) на захід від Вейла. Через кілька тижнів він здійснив шестигодинну поїздку з Солт-Лейк-Сіті, щоб знову відвідати її останки.

25-річна Деніз Лінн Оліверсон зникла 6 квітня поблизу кордону штатів Юта та Колорадо в Гранд-Джанкшені, коли їхала на велосипеді до будинку своїх батьків; її велосипед і сандалі були знайдені під віадуком біля залізничного мосту.

6 травня Банді виманив 12-річну Лінетт Дон Калвер із середньої школи Аламеда в Покателло, штат Айдахо, за 160 миль (255 км) на північ від Солт-Лейк-Сіті. Він втопив її, а потім вчинив сексуальне насильство в номері свого готелю, після чого позбувся тіла в річці на північ від Покателло.

У середині травня троє колег Банді з DES штату Вашингтон, включаючи Керол Енн Бун, відвідали його в Солт-Лейк-Сіті й тиждень прожили в його квартирі.

Згодом, на початку червня, Банді провів тиждень у Сіетлі з Клепфер, і вони обговорювали одруження на наступне Різдво. Знову ж таки, Клепфер не згадала про свої численні розмови з поліцією округу Кінг та офісом шерифа округу Солт-Лейк. Банді не розкрив ні своїх стосунків з Бун, ні одночасного роману зі студенткою юридичного факультету в Юті, відомою в різних звітах як Кім Ендрюс або Шерон Ауер.

28 червня Сьюзан Кертіс зникла з території Університету Брігама Янга в Прово, за 45 миль (70 км) на південь від Солт-Лейк-Сіті. Вбивство Кертіс стало останнім зізнанням Банді, записаним на плівку за мить до того, як він увійшов до камери страт. Тіла Вілкокс, Кент, Каннінгем, Оліверсон, Калвер і Кертіс так і не були знайдені.

16 серпня 1975 року Банді був заарештований офіцером дорожнього патруля штату Юта Бобом Гейвордом у Грейнджері (передмістя Солт-Лейк-Сіті). У поліції не було достатньо доказів для затримання Банді, і його відпустили під особисте зобов'язання. Пізніше Банді сказав, що слідчі пропустили приховану колекцію полароїдних фотографій його жертв, які він знищив після звільнення.

Bundy's 1975 Utah mug shots

Продовжити в Розповідачі

У штаті Вашингтон слідчі все ще намагалися проаналізувати серію вбивств на Тихоокеанському Північному Заході, яка закінчилася так само раптово, як і почалася. Намагаючись розібратися у величезному масиві даних, вони вдалися до інноваційної на той час стратегії створення бази даних. Вони використовували комп'ютер для нарахування заробітної плати округу Кінг — «величезну, примітивну машину» за сучасними мірками, але єдину доступну для використання. Ввівши багато списків, які вони склали — однокласники та знайомі кожної жертви, власники Volkswagen на ім'я «Тед», відомі сексуальні злочинці тощо — вони зробили запит до комп'ютера на збіги. З тисяч імен 26 з'явилися у чотирьох списках; одним із них був Тед Банді. Детективи також вручну склали список зі 100 своїх «найкращих» підозрюваних, і Банді був і в цьому списку. Він був «буквально на вершині купи» підозрюваних, коли з Юти надійшла звістка про його арешт.

Поліція Солт-Лейк-Сіті встановила цілодобове спостереження за Банді, а Томпсон полетів до Сіетла з двома іншими детективами, щоб допитати Клепфер. Вона розповіла їм, що за рік до переїзду Банді до Юти вона виявила в своєму будинку та в квартирі Банді предмети, які «не могла зрозуміти». Серед цих речей були милиці, мішок гіпсу, який, як він зізнався, вкрав із медичного складу, і м'ясний тесак, який ніколи не використовувався для приготування їжі. Додаткові предмети включали хірургічні рукавички, східний ніж у дерев'яному футлярі, який він тримав у бардачку, і мішок, повний жіночого одягу. Банді був постійно в боргах, і Клепфер підозрювала, що він вкрав майже все, що мав цінного. Коли вона дорікнула йому за новий телевізор і стереосистему, він попередив її: «Якщо ти комусь скажеш, я зламаю тобі кляту шию». Вона сказала, що Банді ставав «дуже засмученим», коли вона думала про те, щоб підстригтися, оскільки її волосся було довгим і розділеним посередині. Іноді вона прокидалася посеред ночі й бачила його під ковдрою з ліхтариком, коли він оглядав її тіло. У багажнику її автомобіля — ще одного Volkswagen Beetle, який він часто позичав — він тримав балонний ключ, обмотаний стрічкою до половини ручки, «для захисту». Детективи підтвердили, що Банді не був з Клепфер у жодну з ночей, коли зникли жертви на Тихоокеанському Північному Заході, а також у день, коли були викрадені Отт і Наслунд. Невдовзі після цього Клепфер дала інтерв'ю детективу з відділу вбивств Сіетла Кеті Макчесні та дізналася про існування Стефані Брукс і їхні короткі заручини з Банді приблизно на Різдво 1973 року.

У серпні або вересні 1975 року Банді був охрещений у Церкві Ісуса Христа Святих останніх днів, хоча він не був активним учасником служб і ігнорував більшість церковних обмежень. Пізніше він був відлучений від Церкви СОД після засудження за викрадення людей у 1976 році. Коли після арешту його запитали про релігійні вподобання, Банді відповів «методист» — релігія його дитинства.

У вересні Банді продав свій Volkswagen Beetle підлітку з Мідвейла. Поліція Юти конфіскувала його, а техніки ФБР розібрали та обшукали. Вони знайшли волосся, що збігалося зі зразками, отриманими з тіла Керін Кемпбелл. Пізніше вони також ідентифікували пасма волосся, «мікроскопічно невідрізні» від волосся Мелісси Сміт і Керол ДаРонч. Лабораторний фахівець ФБР Роберт Нілл дійшов висновку, що наявність в одній машині пасом волосся, які збігаються з трьома різними жертвами, які ніколи не зустрічалися одна з одною, була б «збігом неймовірної рідкісності».

2 жовтня детективи помістили Банді в лінійку для впізнання. ДаРонч негайно впізнав у ньому «офіцера Роусленда», а свідки з Баунтіфула впізнали в ньому незнайомця в актовій залі середньої школи. Доказів для пов'язання його з Деброю Кент було недостатньо (її тіло так і не було знайдено, хоча фрагмент скелета, знайдений поблизу школи, пізніше був ідентифікований як такий, що належить Кент, за допомогою ДНК-аналізу). Доказів для висунення йому звинувачень у викраденні за обтяжуючих обставин та спробі кримінального нападу у справі ДаРонча було більш ніж достатньо. Його звільнили під заставу в 15 000 доларів, яку внесли його батьки, і більшу частину часу між пред'явленням обвинувачення та судом він провів у Сіетлі, живучи в будинку Клопфер. У поліції Сіетла було недостатньо доказів, щоб висунути йому звинувачення у вбивствах на Тихоокеанському Північному Заході, але вони тримали його під пильним наглядом. «Коли ми з Тедом виходили на ґанок, щоб кудись поїхати, — писала Клопфер, — заводилося стільки поліцейських машин без розпізнавальних знаків, що це звучало як початок перегонів Інді-500».

У листопаді три головні слідчі у справі Банді — Джеррі Томпсон зі штату Юта, Роберт Кеппел зі штату Вашингтон і Майкл Фішер зі штату Колорадо — зустрілися в Аспені, штат Колорадо, і обмінялися інформацією з 30 детективами та прокурорами з п'яти штатів.

У лютому 1976 року Банді постав перед судом за викрадення ДаРонча. За порадою свого адвоката Джона О'Коннелла Банді відмовився від права на суд присяжних через негативний розголос навколо справи. Після чотириденного судового розгляду та вихідних, відведених на роздуми, суддя Стюарт Хенсон-молодший визнав його винним у викраденні та нападі.

У червні його засудили до терміну від одного до 15 років у Державній в'язниці Юти.

10 червня Тед вдерся до кемпінгового трейлера на озері Марун, за 10 миль (16 км) на південь від Аспена, забравши їжу та лижну куртку; але замість того, щоб продовжувати рух на південь, він пішов назад на північ у бік Аспена, уникаючи блокпостів і пошукових груп по дорозі.

Банді викрав автомобіль на краю поля для гольфу в Аспені. Змерзлий, позбавлений сну та відчуваючи постійний біль від розтягнення щиколотки, він поїхав назад до Аспена, де двоє поліцейських помітили, що його автомобіль виляє зі смуги в смугу, і зупинили його. Він був у бігах шість днів.

У жовтні його знайшли в кущах на тюремному подвір'ї з «набором для втечі» — дорожніми картами, розкладом авіарейсів та карткою соціального страхування — і він провів кілька тижнів в одиночній камері.

Влада Колорадо висунула йому звинувачення у вбивстві Керін Кемпбелл. Після періоду опору він відмовився від процедури екстрадиції і в січні 1977 року був переведений до Аспена.

7 червня 1977 року Банді був перевезений на 40 миль (64 км) з в'язниці округу Гарфілд у Гленвуд-Спрінгс до будівлі суду округу Піткін в Аспені для попереднього слухання. Він вирішив виступати в ролі власного адвоката, і тому суддя дозволив йому не носити наручники чи кайдани на ногах. Під час перерви він попросив відвідати юридичну бібліотеку суду, щоб дослідити свою справу. Поки він був прихований від погляду охоронців за книжковою шафою, він відчинив вікно і вистрибнув на землю з другого поверху, пошкодивши праву кісточку під час приземлення. Скинувши верхній шар одягу, він пройшов через Аспен, поки на його околицях встановлювали блокпости, а потім пішов на південь до гори Аспен. Поблизу вершини він зламав мисливський будиночок і вкрав їжу, одяг та гвинтівку. Наступного дня він залишив будиночок і продовжив шлях на південь у бік міста Крестед-Б'ютт, але заблукав у лісі. Протягом двох днів він безцільно блукав по горі, пропустивши дві стежки, що вели вниз до місця призначення.

Pitkin County Courthouse

Продовжити в Розповідачі

Повернувшись до в'язниці в Гленвуд-Спрінгс, Банді проігнорував поради друзів та юридичних радників залишатися на місці. Справа проти нього, яка в кращому випадку була слабкою, неухильно погіршувалася, оскільки досудові клопотання постійно вирішувалися на його користь, а важливі докази визнавалися недопустимими. «Більш раціональний підсудний міг би зрозуміти, що має хороші шанси на виправдання, і що перемога у справі про вбивство в Колорадо, ймовірно, відмовила б інших прокурорів... маючи лише півтора року терміну за вироком у справі ДаРонча, якби Тед наполегливо тримався, він міг би стати вільною людиною». Натомість Банді розробив новий план втечі. Він отримав детальний план поверху в'язниці та полотно для ножівки від інших ув'язнених, а також накопичив 500 доларів готівкою, які, за його пізнішими словами, протягом шести місяців проносили відвідувачі — зокрема Керол Енн Бун. Вечорами, поки інші в'язні приймали душ, він випиляв отвір площею близько одного квадратного фута (0,093 м²) між сталевими арматурними прутами в стелі своєї камери і, схуднувши на 35 фунтів (16 кг), зміг пролізти крізь нього у технічний простір над стелею. У наступні тижні він здійснив серію тренувальних вилазок, досліджуючи цей простір. Численні повідомлення від інформатора про рух у стелі вночі не були розслідувані.

Наприкінці 1977 року майбутній суд над Банді став «справі знаменитістю» у маленькому містечку Аспен, і Банді подав клопотання про зміну місця проведення суду на Денвер.

23 грудня суддя в Аспені задовольнив клопотання, але переніс справу до Колорадо-Спрінгс, де присяжні історично вороже ставилися до підозрюваних у вбивствах.

У ніч на 30 грудня, коли більшість персоналу в'язниці була на різдвяних канікулах, а в'язні, які не вчинили насильницьких злочинів, перебували у відпустці зі своїми сім'ями, Банді склав книги та папери у своєму ліжку, накрив їх ковдрою, щоб імітувати своє спляче тіло, і заліз у технічний простір під дахом. Він пробив стелю в квартиру головного тюремника, який того вечора був зі своєю дружиною, переодягнувся у вуличний одяг із шафи тюремника і вийшов через вхідні двері на волю.

Викравши автомобіль, Банді поїхав на схід від Гленвуд-Спрінгс, але незабаром машина зламалася в горах на міжштатній автомагістралі 70. Водій, що проїжджав повз, підвіз його до Вейла, за 60 миль (97 км) на схід. Звідти він сів на автобус до Денвера, де сів на ранковий рейс до Чикаго. У Гленвуд-Спрінгс чергова зміна в'язниці виявила втечу лише опівдні 31 грудня, через понад 17 годин. На той час Банді вже був у Чикаго.

Ted Bundy 1977 photograph

Продовжити в Розповідачі

З Чикаго Банді поїхав поїздом до Енн-Арбора, штат Мічиган, де 2 січня він був у місцевій таверні.

Через п'ять днів він викрав автомобіль і поїхав до Атланти, де сів на автобус і вранці 8 січня прибув до Таллахассі, штат Флорида. Він орендував кімнату під псевдонімом Кріс Хаген у готелі Holiday Inn поблизу кампусу Університету штату Флорида (FSU).

Пізніше Банді розповідав, що спочатку вирішив знайти легальну роботу і утримуватися від подальшої злочинної діяльності, знаючи, що, ймовірно, зможе залишатися на волі і непоміченим у Флориді нескінченно довго, поки не приверне увагу поліції; але від його єдиної заяви про прийом на роботу на будівництві довелося відмовитися, коли його попросили пред'явити посвідчення особи. Він повернувся до своїх старих звичок — крадіжок у магазинах і викрадення кредитних карток із жіночих гаманців, залишених у візках для покупок.

Рано-вранці 15 січня 1978 року — через тиждень після прибуття до Таллахассі — Банді проник у жіночий гуртожиток Chi Omega університету FSU через задні двері з несправним замком.

Починаючи приблизно з 2:45 ночі, Банді забив Маргарет Боумен, 21 рік, шматком дубових дров, поки вона спала, а потім задушив її нейлоновою панчохою.

Потім Тед увійшов до спальні 20-річної Лізи Леві, побив її до втрати свідомості, задушив, відірвав один із її сосків, глибоко вкусив її за ліву сідницю і вчинив сексуальне насильство за допомогою флакона з лаком для волосся.

Lisa Levy and Margaret Bowman, two of Bundy's victims

Продовжити в Розповідачі

У сусідній спальні Тед напав на Кеті Клейнер, зламавши їй щелепу і завдавши глибоких рваних ран на плечі; а також на Карен Чендлер, яка отримала струс мозку, перелом щелепи, втрату зубів і роздроблення пальця. Чендлер і Клейнер вижили після нападу; пізніше Клейнер пояснила їхнє виживання світлом автомобільних фар, які освітили внутрішню частину їхньої кімнати і налякали нападника.

Детективи Таллахассі пізніше встановили, що чотири напади відбулися загалом менш ніж за 15 хвилин, у межах чутності понад 30 свідків, які нічого не почули. Вийшовши з гуртожитку, Банді вдерся в підвальну квартиру за вісім кварталів звідси і напав на студентку FSU Шеріл Томас, вивихнувши їй плече і зламавши щелепу та череп у п'яти місцях. У неї залишилася постійна глухота і пошкодження рівноваги, що поклало край її танцювальній кар'єрі. На ліжку Томас поліція знайшла пляму сперми та «маску» з колготок, що містила дві волосини, «схожі на волосся Банді за класом і характеристиками».

8 лютого Банді проїхав 150 миль (240 км) на схід до Джексонвілла на викраденому фургоні FSU. На парковці він підійшов до 14-річної Леслі Парментер, дочки начальника детективів поліції Джексонвілла, представившись як «Річард Бертон, пожежна служба», але відступив, коли приїхав старший брат Парментер і кинув йому виклик.

Того ж дня він повернувся на 60 миль (97 км) на захід до Лейк-Сіті. Наступного ранку в середній школі Лейк-Сіті 12-річну Кімберлі Даян Ліч викликав учитель до класу, щоб вона забрала забуту сумочку; вона так і не повернулася на урок. Через сім тижнів, після інтенсивних пошуків, її частково муміфіковані останки були знайдені в сараї для свиней поблизу державного парку річки Суванні, за 35 миль (56 км) на північний захід від Лейк-Сіті.

12 лютого, не маючи достатньо готівки, щоб заплатити за прострочену оренду, і через зростаючу підозру, що поліція наближається до нього, Банді викрав автомобіль і втік з Таллахассі, поїхавши на захід через Флорида-Пенхендл.

Через три дні, близько 1:00 ночі, Теда зупинив офіцер поліції Пенсаколи Девід Лі поблизу кордону штату Алабама після того, як перевірка за базою розшуку показала, що його Volkswagen Beetle був викрадений. Коли йому сказали, що він заарештований, Банді вибив ноги Лі і кинувся тікати. Лі зробив попереджувальний постріл, за яким послідував другий, кинувся в погоню і збив його з ніг. Вони боролися за пістолет Лі, перш ніж офіцер нарешті приборкав і заарештував Банді.

Після зміни місця проведення суду на Маямі, у червні 1979 року Банді постав перед судом за вбивства та напади в жіночому товаристві Chi Omega. Судовий процес висвітлювали 250 репортерів із п'яти континентів, і він став першим в історії США, що транслювався по національному телебаченню. Попри наявність п'яти призначених судом адвокатів, Банді знову взяв на себе більшу частину власного захисту. З самого початку він «саботував усі зусилля захисту через злість, недовіру та манію величі», — писав пізніше Нельсон. — «Теду загрожували звинувачення у вбивстві та можлива смертна кара, а все, що його, мабуть, хвилювало — це те, щоб він був головним». На суді ключовими свідками стали членкині жіночого товариства Chi Omega: Конні Гастінгс, яка бачила Банді поблизу будинку Chi Omega того вечора, та Ніта Нірі, яка бачила, як він виходив із будинку, стискаючи в руках дубинку, що стала знаряддям вбивства. Докази, що викривали його, включали відбитки слідів від укусів, які Банді залишив на лівій сідниці Лізи Леві, і які судові одонтологи Річард Сувірон та Лоуелл Левін зіставили зліпками зубів Банді.

Odontologist Richard Souviron explaining bite mark evidence at the Chi Omega trialBundy in a Miami courtroom in 1979

Продовжити в Розповідачі

Присяжні радилися менше семи годин, перш ніж 24 липня 1979 року визнати його винним у вбивствах Боумена та Леві, трьох пунктах звинувачення у замаху на вбивство першого ступеня (щодо нападів на Кляйнер, Чендлер та Томас) та двох пунктах звинувачення у крадіжці зі зломом. Суддя Едвард Коварт виніс смертні вироки за звинуваченнями у вбивстві.

Bundy in Tallahassee during his triple murder indictmentBundy mugshot after conviction for Chi Omega murders

Продовжити в Розповідачі

Шість місяців потому в Орландо відбувся другий судовий процес щодо викрадення та вбивства Кімберлі Ліч. Банді знову визнали винним після менш ніж восьми годин нарад, головним чином завдяки свідченням очевидця, який бачив, як він вів Ліч зі шкільного подвір'я до свого викраденого фургона. Важливими речовими доказами стали волокна одягу з незвичним виробничим браком, знайдені у фургоні та на тілі Ліч, які збігалися з волокнами куртки, що була на Банді під час арешту. Під час фази визначення покарання Банді скористався маловідомим законом Флориди, згідно з яким заява про шлюб у суді в присутності судді вважалася законним шлюбом. Під час допиту колишньої колеги з Департаменту надзвичайних ситуацій штату Вашингтон Керол Енн Бун, яка переїхала до Флориди, щоб бути ближче до Банді, свідчила на його користь під час обох процесів і знову виступала як свідок його позитивних характеристик, він запропонував їй одружитися. Вона погодилася, і Банді оголосив суду, що вони офіційно одружені.

10 лютого 1980 року Банді втретє засудили до смертної кари через електричний стілець. Коли вирок було оголошено, він, як повідомляється, встав і вигукнув: «Скажіть присяжним, що вони помилилися!». Цей третій смертний вирок став тим, який зрештою було виконано майже через дев'ять років.

У жовтні 1981 року Бун народила доньку і назвала Банді батьком. Хоча подружні побачення у в'язниці Рейфорд були заборонені, було відомо, що ув'язнені збирали гроші, щоб підкупити охоронців і отримати час на інтимні побачення наодинці з відвідувачками.

Невдовзі після завершення процесу у справі Ліч і початку тривалого апеляційного процесу, Банді ініціював серію інтерв'ю зі Стівеном Мішо та Г'ю Айнсвортом. Говорячи переважно у третій особі, щоб уникнути «тавра зізнання», він вперше почав розкривати деталі своїх злочинів та хід своїх думок. Він розповів про свою кар'єру злодія, підтвердивши давню підозру Клепфер, що він крав у магазинах практично все суттєве, чим володів. «Найбільшою винагородою для мене», — сказав він, — «було володіння тим, що я вкрав. Мені справді подобалося мати щось... чого я хотів, пішов і взяв». Володіння виявилося важливим мотивом також для зґвалтувань і вбивств. Сексуальне насильство, за його словами, задовольняло його потребу «повністю володіти» своїми жертвами. Спочатку він вбивав своїх жертв «як засіб доцільності... щоб усунути можливість бути спійманим»; але пізніше вбивство стало частиною «пригоди». «Кінцевим володінням було, власне, позбавлення життя», — сказав він. — «А потім... фізичне володіння останками».

Hugh Aynesworth

Продовжити в Розповідачі

Банді також довірився спеціальному агенту Вільяму Хагмайєру з відділу поведінкового аналізу ФБР. Хагмайєра вразило «глибоке, майже містичне задоволення», яке Банді отримував від вбивств. «Він сказав, що через деякий час вбивство — це не просто злочин пристрасті чи насильства», — розповідав Хагмайєр. — «Це стає володінням. Вони стають частиною тебе... [жертва] стає частиною тебе, і ви [двоє] назавжди єдині... і місця, де ти їх вбиваєш або залишаєш, стають для тебе священними, і тебе завжди тягнутиме назад до них». Банді сказав Хагмайєру, що вважав себе «аматором», «імпульсивним» вбивцею у свої ранні роки, перш ніж перейти до того, що він назвав своєю «фазою розквіту» або «фазою хижака» приблизно під час вбивства Лінди Хілі в 1974 році. Це означало, що він почав вбивати задовго до 1974 року, хоча ніколи прямо не зізнавався в цьому.

У липні 1984 року охоронці Рейфорда знайшли два полотна для ножівки, які Банді сховав у своїй камері. Сталевий прут в одному з вікон камери був повністю перепиляний зверху і знизу та приклеєний назад за допомогою саморобного клею на основі мила. Через кілька місяців охоронці знайшли в камері несанкціоноване дзеркало, і Банді знову перевели в іншу камеру.

Невдовзі після цього його звинуватили в дисциплінарному проступку за несанкціоноване листування з іншим відомим злочинцем, Джоном Гінклі-молодшим. У жовтні 1984 року Банді зв'язався з Робертом Кеппелом і запропонував поділитися своїми знаннями в психології серійних вбивць під час триваючого у Вашингтоні полювання на «Вбивцю з Грін-Рівер», якого пізніше ідентифікували як Гері Ріджвея. Кеппел і детектив цільової групи «Грін-Рівер» Дейв Райхерт допитали Банді, але Ріджвей залишався на волі ще 17 років. Кеппел опублікував детальну документацію інтерв'ю щодо «Грін-Рівер», а пізніше співпрацював з Мішо над іншим дослідженням матеріалів інтерв'ю. Банді вигадав прізвисько «Рівермен» (Людина з річки) для Гері Ріджвея, яке пізніше було використано для назви книги Кеппела «Рівермен: Тед Банді і я полюємо на вбивцю з Грін-Рівер».

На початку 1986 року було призначено дату страти (4 березня) за вироками у справі «Chi Omega»; Верховний суд видав короткочасну відстрочку, але страту швидко перенесли.

У квітні, невдовзі після того, як було оголошено нову дату (2 липня), Банді нарешті зізнався Хагмайєру та Нельсон у тому, що вони вважали повним переліком його злочинів, включаючи деталі того, що він робив з деякими своїми жертвами після їхньої смерті. Він розповів їм, що неодноразово повертався на Тейлор-Маунтін, в Іссакуа та інші місця злочинів, часто по кілька разів, щоб лежати зі своїми жертвами та вчиняти сексуальні акти з їхніми тілами, що розкладалися, поки процес гниття не змушував його зупинитися. У деяких випадках він їхав кілька годин в один бік і залишався на всю ніч. У штаті Юта він наносив макіяж на неживе обличчя Мелісси Сміт і неодноразово мив волосся Лаури Ейм. «Якщо у вас є час, — сказав він Хагмайєру, — вони можуть бути ким завгодно, ким ви захочете». Він обезголовив приблизно 12 своїх жертв за допомогою ножівки і тримав принаймні одну групу відрубаних голів — ймовірно, чотири, які пізніше знайшли на Тейлор-Маунтін (Ранкур, Паркс, Болл і Хілі) — у своїй квартирі протягом певного часу, перш ніж позбутися їх.

Менш ніж за 15 годин до запланованої на 2 липня страти Апеляційний суд одинадцятого округу відклав її на невизначений термін і повернув справу «Chi Omega» на перегляд через численні технічні моменти — включаючи психічну спроможність Банді постати перед судом, а також помилкову вказівку судді під час фази призначення покарання, яка вимагала від присяжних вирішити нічию 6–6 між довічним ув'язненням і смертною карою, — які, зрештою, так і не були вирішені.

Тоді було призначено нову дату (18 листопада 1986 року) для виконання вироку Ліча; Апеляційний суд одинадцятого округу видав відстрочку 17 листопада.

У середині 1988 року одинадцятий окружний суд виніс рішення проти Банді, а в грудні Верховний суд відхилив клопотання про перегляд цього рішення. Протягом кількох годин після цієї остаточної відмови було оголошено остаточну дату страти — 24 січня 1989 року. Шлях Банді через апеляційні суди був незвично швидким для справи про вбивство, що карається смертною карою: «Всупереч поширеній думці, суди рухалися у справі Банді так швидко, як могли... Навіть прокурори визнавали, що адвокати Банді ніколи не використовували тактику затягування. Хоча люди всюди лютували через очевидну затримку страти архідемона, Тед Банді насправді був на прискореному шляху».

Коли всі шляхи апеляції були вичерпані і більше не було мотивації заперечувати свої злочини, Банді погодився відверто поговорити зі слідчими. Він зізнався Кеппелу, що скоїв усі вісім вбивств у Вашингтоні та Орегоні, у яких він був головним підозрюваним. Він описав трьох додаткових раніше невідомих жертв у Вашингтоні та двох в Орегоні, яких він відмовився ідентифікувати (якщо він взагалі знав їхні імена). Він сказав, що залишив п'ятий труп — Донни Менсон — на Тейлор-Маунтін, але спалив її голову в каміні Клопфер. («З усього, що я зробив [Клопфер], — сказав він Кеппелу, — це, мабуть, те, що вона найменше зможе мені пробачити. Бідна Ліз».) «Він описав місце злочину в Іссакуа [де були знайдені кістки Отт, Наслунд і Хокінс], і це було майже так, ніби він щойно був там», — сказав Кеппел. «Ніби він бачив усе. Він був захоплений цією ідеєю, тому що проводив там так багато часу. Він просто постійно поглинутий вбивствами». Враження Нельсон були схожими: «Мене приголомшила абсолютна мізогінія його злочинів», — писала вона, — «його явна лють проти жінок. У нього не було жодного співчуття... він був повністю поглинутий деталями. Його вбивства були досягненнями всього його життя».

Hagmaier and Bundy during their final death row interview on the eve of Bundy's execution

Продовжити в Розповідачі

Банді помер на електричному стільці в Рейфорді о 7:16 ранку за східним часом 24 січня 1989 року. Сотні гуляк співали, танцювали та запускали феєрверки на пасовищі навпроти в'язниці, коли страту було виконано, а потім радісно вигукували, коли білий катафалк із тілом Банді залишав в'язницю.